КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД ЯК ОСВІТНЯ
ІННОВАЦІЯ
В умовах інноваційних освітніх змін важливе значення набуває компетентнісний
підхід як альтернатива радянській знаннєвій парадигмі. Сучасна освітня практика
потребує відходу від побудови освітнього процесу на дедуктивній основі
відповідно до дидактичної тріади «знання – уміння – навики», при якій завжди
актуальною була проблема відриву знань від уміння їх застосовувати.
Порівняльне дослідження випускників вищих навчальних закладів
пострадянських країн (Росія, Україна, Білорусія) і розвинутих країн Заходу
(США, Франція, Канада, Ізраїль), проведене Світовим банком у 2004 році,
зафіксувало, що студенти пострадянських країн виявляють дуже високі результати
(9-10 балів) за критеріями «знання» та «розуміння» і дуже низькі бали за
критеріями «застосування знань на практиці», «аналіз», «синтез», «оцінювання»
(1-2 бали). Студенти з розвинутих західних країн демонстрували діаметрально
протилежні результати, тобто вони показали високий ступінь розвитку навиків
аналізу, синтезу, високий рівень умінь приймати рішення при відносно невисокому
рівні показника «знання» [1].
Компетентнісний підхід переміщує акценти з процесу
накопичення нормативно визначених знань, умінь і навичок в площину формування й
розвитку в студентів здатності практично діяти і творчо застосовувати набуті
знання і досвід у різних ситуаціях. Це вимагає від викладача змістити акценти у
своїй навчально-виховній діяльності з інформаційної до
організаційно-управлінської площини. У першому випадку він відігравав роль
«ретранслятора знань», а в другому – організатора освітньої діяльності.
Змінюється й модель поведінки студента – від пасивного засвоєння знань до
дослідницько активної, самостійної та самоосвітньої діяльності.
Поняття «компетентнісна освіта» (Competency-Based Education)
виникло у США наприкінці 80-х - початку 90-х років ХХ століття, підґрунтям
якого стали вимоги бізнесу і підприємництва щодо випускників вищих навчальних
закладів стосовно їх невпевненості і браку досвіду при інтеграції та
застосуванні знань у процесі прийняття рішень у конкретних ситуаціях. А вже у
1997 році в рамках Федерального статистичного департаменту Швейцарії та
Національного центру освітньої статистики США й Канади було започатковано
програму «Визначення
та відбір компетентностей: теоретичні й концептуальні засади» (DeSeCo) [4, с. 9-12].
Експерти цієї програми визначають поняття компетентності (соmpetency) як здатність успішно
задовольняти індивідуальні й соціальні потреби, діяти й виконувати поставлені
завдання. Компетентність ґрунтується на
знаннях і вміннях, але ними не вичерпується, обов’язково охоплюючи особистісне
ставлення до них людини, а також її досвід, який дає змогу ці знання «вплести»
в те, що вона вже знала, та її спроможність збагнути життєву ситуацію, у якій
вона зможе їх застосувати. Концептуальні основи щодо реалізації
компетентнісного підходу в умовах формування глобального інноваційного
суспільства заладені в положеннях Cорбонської, Болонської декларацій, Лісабонської
угоди, Берлінського, Берґенського, Лондонського, Празького комюніке
та ін.
Науковці європейських країн пояснюють увагу до
компетентнісного підходу тим, що саме набуття життєво важливих компетенцій може
дати людині можливості орієнтуватись у сучасному суспільстві, інформаційному
просторі, швидкоплинному розвиткові ринку праці, подальшому здобутті освіти.
Компетентність є передумовою успішності самореалізації випускника в суспільстві
і передумовою розвитку самого суспільства. У зв'язку з цим міжнародні експерти
визначають, що головне завдання освіти - готувати компетентного члена суспільства,
спроможного ухвалювати адекватні рішення, реагуючи на особистісні і соціальні
виклики.
Радою Європи
запропоновано формувати в учнів середньої школи сім груп ключових
компетентностей: грамотність (читання, письмо, арифметика), загальні навички
(комунікація, уміння навчатися, лідерство); особистісні компетентності (вмотивованість,
цікавість, креативність, чесність, наполегливість тощо); інформаційно-комунікаційні
компетентності; володіння іноземними мовами; соціальні компетентності як
інструмент підтримання стосунків для економічної і соціальної інтеграції в
багатонаціональному та багатокультурному суспільстві; компетентності з науки і
технологій, які передбачають володіння науковою грамотністю.
Сьогодні в
Україні компетентнісний підхід також визнано одним із напрямків модернізації
освіти. Ці
питання є ключовими у нормативних документах у галузі розвитку національної
освіти: Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ
столітті, Національній стратегіії розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки,
Національній рамці кваліфікацій, Концепції
розвитку неперервної педагогічної освіти та ін.
Компетентнісний
підхід (Competence-based approach): підхід до визначення результатів
навчання, що базується на їх описі в термінах компетентностей. Компетентнісний
підхід є ключовим методологічним інструментом реалізації цілей Болонського
процесу та за своєю сутністю є студентоцентрованим. Запровадженню цього підходу
присвячено європейський проект Тюнінг [3, с.31].
Трактування
поняття компетентності досить широке. В Національному
освітньому глосарії Компетентність/ компетентності (Competence, competency / competences,
competencies) визначається: За проектом Тюнінг Європейської Комісії, це
динамічна комбінація знань, розуміння, умінь, цінностей, інших особистих
якостей, що описують результати навчання
за освітньою / навчальною програмою. Компетентності покладені у основу
кваліфікації випускника. Компетентність (компетентості) як набуті реалізаційні
здатності особи до ефективної діяльності не слід плутати з компетенцією
(компетенціями) як наданими особі повноваженнями [3, с. 32].
За
О.Савченко компетентність – інтегрована здатність
особистості, яка набута у процесі навчання. Вона охоплює: знання, уміння,
навички, досвід, цінності та ставлення, які можуть цілісно реалізуватися на
практиці, тому компетентність не може бути зведена лише до фактичних
знань.
І.Бех до компетентностей
відносить навчальні здібності, знання та вміння (вміння успішно навчатися); навички (комунікативні, соціальні навички); моральні цінності (громадянська відповідальність чи
відповідальність за навколишнє середовище); ставлення (групова солідарність). Відтак за структурою науковці вичленяють
предметно-знаннєву, організаційну, технологічну, екологічну, правову,
політичну, культурологічну, соціальну, економічну компетентність, а також
компетентність у сфері комунікативної діяльності та у сфері особистого
повсякденного життя людини. У цьому зв’язку видається недоцільним
ототожнювати навчальні здібності (знання й уміння) з відповідними
компетентностями. Ці навчальні здобутки необхідно трансформувати у ті чи інші життєві
компетентності. Основну увагу слід приділити загальному розвитку особистості,
її культурологічній і комунікативній підготовленості, здатності самостійно
здобувати і розвивати знання, формувати інформаційні та соціальні навички.
Таким чином, до ключових
компетентностей в українській школі слід віднести: уміння вчитися (навчальна); громадянську;
загальнокультурну; компетентність з інформаційних та комунікаційних технологій;
соціальну; підприємницьку; здоров’язбережувальну. Набір базових компетентностей,
в яких описуються кваліфікаційні рівні в Національній рамці кваліфікацій [2]
включає: знання; уміння (застосування знання); комунікація; автономність і
відповідальність; інтегральна компетентність.
Отже,
компетентнісний підхід означає поступову переорієнтацію домінуючої освітньої
парадигми з переважаючою трансляцією знань, формуванням навичок на створення
умов для оволодіння комплексом компетенцій, які означають потенціал, здатність
випускника до виживання і стійкої життєдіяльності в умовах сучасного
інноваційного суспільства.
ЛІТЕРАТУРА
1. Краснова Т. И.
Инновации в системе оценивания учебной деятельности студентов / Т. И. Краснова
// Образование для устойчивого развития. – Минск: Изд. центр БГУ, 2005. – С.
438-440.
2. Національна рамка
кваліфікацій України: «Круглий стіл тижневика «Освіта» / Куратори проекту: акад.
В.Луговий та проф. Б.Корольов // Освіта. – 2012. – 4-11 січня. – С.11-13
3. Національний
освітній глосарій: вища освіта / авт.-уклад. : І. І. Бабин, Я. Я. Болюбаш, А.
А. Гармаш й ін.; за ред. Д. В. Табачника і В. Г. Кременя. – К. : ТОВ «Вид. дім «Плеяди», 2011. – 100 с.
4. Овчарук
О.В. Компетентнісний підхід до формування змісту середньої освіти: досвід зарубіжних
країн. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи
(Бібліотека з освітньої політики) / Овчарук О.В. – К.: «К.І.С.», 2004. – С. 5-15.
| 
