Олена Кравченко
(Переяслав-Хмельницький)
ЕТИЧНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ В СТРУКТУРІ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СОЦІАЛЬНОГО
ПЕДАГОГА
Вирішення проблеми етичної
компетентності як базової складової професійності соціального педагога має не
тільки наукове значення, зумовлене переорієнтацією сучасної вищої освіти на
європейські стандарти, а й неабияке практичне – викликане суспільною потребою
підвищити ефективність надання соціально-педагогічної допомоги населенню та
оптимізувати підготовку майбутніх фахівців у вищих навчальних закладах.
Процес формування етичної
компетентності соціального педагога достатньо складний та суперечливий, має
інтегрований характер і поєднує в собі певний комплекс знань, умінь і ставлень.
З одного боку – це відпрацьована досвідом система професійних принципів і
правил поведінки соціального педагога, його духовність і моральність, внутрішня
культура, здатність приймати адекватні моральні рішення та діяти відповідно до
норм педагогічної етики. Саме тому педагогічна етики є змістовим ядром етичної
компетентності соціального педагога. Вона не зводиться до певної системи
санкцій у соціально-педагогічній діяльності, а вивчає особливості, зміст,
принципи та функції педагогічної моралі, характер діяльності соціального
педагога та його моральних взаємин у педагогічному середовищі, доцільність
дотримання тих чи інших професійних норм
і правил, розробляє основи педагогічного етикету. Найбільш значущими в
соціально-педагогічній діяльності є
рівні прояву морально-педагогічних знань, морально-педагогічних переконань та
морально-педагогічних потреб. Система вимог педагогічної моралі виражає
професійний обов’язок педагога, його моральні зобов’язання перед суспільством,
педагогічним колективом і перед своїм покликанням.
З іншого боку, етична
компетентність є психолого-педагогічним інструментом впливу соціального
педагога через особистісну поведінку на внутрішній світ дитини. Тому доцільно
розглядати етичну компетентність як складне індивідуально‐психологічне
утворення, яке інтегрує в собі професійні теоретичні знання, ціннісні
орієнтації, особистісні якості та практичні вміння педагога у сфері професійної
етики, що забезпечує вибір ним свідомої етичної поведінки згідно професійно‐педагогічних
норм [1, с. 28]. Недостатній рівень розвитку етичної компетентності призводить
до непорозуміння між членами різних груп, установки на однобічність сприйняття
іншої людини, виникнення психологічного бар’єру у спілкуванні між суб’єктами
соціально-педагогічної діяльності.
У якості структурних
складових етичної компетентності педагога Л. Хоружа виділяє такі
взаємопов’язані між собою компоненти:
- змістовний (когнітивний),
що є домінуючим, системоутворюючим складником, в якому гуманістичні педагогічні
цінності, моральні норми відіграють головну роль, впливають на формування
мотивів професійної діяльності;
- особистісний компонент,
який утворюють такі інтегративні
характеристики, як етична
центрація педагогічної дії, позитивна «Я‐концепція», емоційно‐вольова зрілість;
- операційно‐процесуальний
компонент, що розглядається як технологічний блок подальшого розвитку моральної
свідомості, особистісних якостей майбутнього фахівця на рівні педагогічних
умінь і навичок [1].
Показником змістовного
складника етичної компетентності є сформована система моральних цінностей та
морального ідеалу, продуктивний стиль поведінки, стійкий інтерес до моральної
самоосвіти. Показником особистісного складника є моральне кредо, розвинена
система моральних почуттів, усталена потреба у самовихованні, а операційно‐процесуального
– досвід розв’язання конфліктних ситуацій, високий рівень самосвідомості, володіння методикою морального
самовиховання.
Крім того, етична
компетентність в структурі соціально-педагогічної діяльності має дві форми
вияву: статичну, що характеризує потенційний рівень сформованості моральних
цінностей і принципів особистості та результат конкретної дії, та динамічну, що
виявляється в умінні на основі норм педагогічної етики діяти в різних
психолого-педагогічних ситуаціях, обирати оптимальні шляхи взаємодії з усіма
учасниками навчально-виховного процесу. Її суть полягає в системній єдності
професійних знань, умінь, досвіду, властивостей особистості, що дозволяють
ефективно здійснювати соціально-педагогічну діяльність, а також припускати
особистий розвиток і вдосконалення. Тому, особливо важливим є комплекс
особистісних моральних якостей, якими має бути наділений соціальний педагог. Т.
Шишковець, зазначає, що ефективно вирішувати соціально-педагогічні завдання
дозволяють: природність, доброзичливість, емпатія, відкритість, делікатність,
конкретність [2, с. 22]. Етична компетентність при цьому пов’язана з іншими
подібними утвореннями: загальною культурою, педагогічним спілкуванням тощо.
Отже, маючи вагоме значення
у структурі професійної компетентності, етична складова розширює професійні
можливості соціального педагога та виявляє себе як здатність особливим способом
будувати педагогічний процес і взаємодіяти з усіма учасниками
соціально-педагогічної діяльності.
ЛІТЕРАТУРА
1.
Хоружа Л. Етична компетентність учителя як
основа реалізації гуманістичної парадигми освіти / Л. Хоружа // Шлях освіти. –
2003. – № 3. – С.27-33.
2. Шишковец
Т.А. Справочник социального педагога: 5-11 кл. / Т.А.Шишковец. – М.: ВАКО,
2005. – 207 с.
| 
