УДК 37.018 (045)

Маріанна Швардак

ПРІОРИТЕТНІ ПРИНЦИПИ ТА ФОРМИ РОБОТИ ПОЧАТКОВОЇ МОНТЕССОРІ-ШКОЛИ

У статті обґрунтовано актуальність і доцільність використання технології саморозвитку італійського педагога-гуманіста Марії Монтессорі у навчально-виховній роботі з молодшими школярами. Розкрита сутність пріоритетних принципів та ефективних форм роботи початкової Монтессорі-школи.

Ключові слова: Монтессорі, вільний розвиток, дидактичний матеріал, вільна робота, рефлексивне і дидактичне кола.

В статье обоснована актуальность и целесообразность использования технологии саморазвития итальянского педагога-гуманиста Марии Монтессори в учебно-воспитательной работе с младшими школьниками. Раскрыта сущность приоритетных принципов и эффективных форм работы начальной Монтессори-школы.

Ключевые слова: Монтессори, свободное развитие, дидактический материал, свободная работа, рефлексивный и дидактический круга.

The article proves the relevance and appropriateness of the use of self-development of the technology of the Italian teacher Maria Montessori in the teaching-educational work with younger students. The essence of the priority principles and effective forms of work starting a Montessori school.

Key words: Montessori, free development of didactic material, free work, reflexive and didactic circle.

Постановка проблеми. На тлі реформаційних процесів у сучасній вітчизняній системі освіти, закономірним є звернення вітчизняних теоретиків і практиків педагогічної галузі до творчого доробку видатних зарубіжних педагогів-гуманістів минулого з метою переосмислення й інтерпретації їх ідей відповідно до реалій сьогодення та раціональної педагогічної ретроспекції напрацювань. Центрове місце серед них займає постать італійського науковця Марії Монтессорі, ідеї якої, ще за її життя, викликали міжнародний резонанс, та вже впродовж століття істотно впливають на утвердження засад гуманістичної педагогіки в освітній теорії і практиці у світовому масштабі. Саме ця педагогічна система здатна виховати людей нової суспільної формації: відповідальних, незалежних, упевнених у собі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Свідченням зацікавлення вітчизняних учених постаттю М.Монтессорі є наявність широкого спектру досліджень її наукового доробку. Зокрема науковцями досліджено теоретико-методологічні засади її педагогічної системи (З.Борисова, Н.Прибильська), вивчено особливості індивідуалізації педагогічного процесу в системі М.Монтессорі (І.Дичківська), розкрито особливості творчого використання Монтессорі-педагогіки в практиці української школи (Б.Жебровський, Т.Мостова).

Мета написання статті – окреслити пріоритетні принципи та форми роботи початкової Монтессорі-школи.

Виклад основного матеріалу. Школи Монтессорі популярні в усьому світі. В Англії із усіх базових шкіл для дітей до 12 років 20 відсотків складають Монтессорі-школи. У Голландії – 40 відсотків. У США національні Монтессорі-об’єднання налічують 10 тисяч шкіл і ліцеїв. У колишньому Радянському Союзі в 1926 році система була заборонена й забута майже на 60 років. Упровадження Монтессорі-педагогіки в Росії та Україні було розпочато наприкінці 80 - початку 90-х років XX століття з офіційним визнанням того, що існуюча система освіти, заснована на авторитаризмі й традиційних методах навчання та виховання, потребує перебудови. У зв'язку із цим почали відкриватися школи нового типу: ліцеї, гімназії, сімейні школи. У них педагоги-новатори використовують педагогічний досвід відомих як вітчизняних, так і зарубіжних педагогів, досвід альтернативних шкіл, у тому числі технологію М.Монтессорі, яка з успіхом використовується в усіх демократичних країнах світу [1].

Не є винятком і Україна. Рішенням Головного управління освіти Київської міської державної адміністрації у 1992 році було вперше відкрито державну «Школу Монтессорі» під керівництвом Т. Михальчук. Навчальний заклад був заснований Творчою спілкою вчителів України та відділом освіти Дарницької районної адміністрації м.Києва за ініціативою першого заступника спілки Б.Жебровського. Сьогодні в школі навчаються діти віком від 3 до 10 років, а мережа шкіл Монтессорі розширилася.

Педагогіка Монтессорі є актуальною понині. Підтвердженням цього є той факт, що у Міністерстві освіти і науки, молоді та спорту України 23 жовтня 2012 року відбувся круглий стіл з питань діяльності та перспектив розвитку навчальних закладів, які працюють за системою Марії Монтессорі, за участю заступника міністра Б.Жебровського. Він зауважив, що відкриття в м. Києві у 1992р. першої у Східній Європі школи Монтессорі стало своєрідною «психологічною революцією» в освіті України. На круглому столі були присутні представники навчальних закладів з усіх регіонів України, які у своїй роботі використовують елементи системи Монтессорі.

«Діти мають ходити в школи, у яких немає принизливого порівняння й розподілу на кращих і гірших, де посміхається директор, є прекрасний колектив учителів і батьків. Як і в усьому світі, діти України повинні мати право вибору системи освіти», – зазначив заступник міністра на початку розмови з Монтессорі-педагогами.

Підтвердилося передбачення відомої російської послідовниці педагогіки М.Монтессорі Юлії Іванівни Фаусек, яка в 1924 році писала: «Настане час, коли школи Монтессорі вкриють мережею всю Європу... Немає більш інтернаціонального методу виховання дітей, ніж метод Монтессорі. Різні діти багатьох країн у проявах свого інтелектуального розвитку є дітьми однієї нації – дітьми мислячого людства [1] ».

Методика Монтессорі заключається перш за все у вільному, самостійному розвитку дитини. Вона вивчає те, що їй цікаво. Її ніхто не примушує. У школах Монтессорі поділ дітей на класи суто формальний – за рівнем засвоєння матеріалу. З одного предмета дитина може займатися з дітьми старшого віку, з іншого – зі своїми однолітками чи з молодшими. І це нормально: кожний іде своїм шляхом і своїми темпами.

Монтессорі не намагалася змінити поведінку дітей, вона хотіла зрозуміти її. Педагог, наприклад, зазначала, що діти початкової школи між шістьма і дванадцятьма роками, починають цікавитися своїми однолітками, але не з точки зору  егоїзму, як дошкільники, а із справжньою цікавістю і бажанням зрозуміти думки і дії інших на більш глибокому рівні. Вони хочуть віддати свою енергію спілкуванню і спільній роботі з іншими дітьми. По суті, вони перетворюються із «сенсорних дослідників» у «соціальних». Це перетворення являє собою екстраординарне зрушення у фокусі дитячої уваги.

Монтессорі називала роки від шести до дванадцяти «другим періодом розвитку». Оскільки діти більше занурені у свій внутрішній світ, здатні до абстрактного й образного мислення, цікавляться ідеями і діями інших. Метод роботи з дітьми цього періоду ґрунтується на новопридбаному інтересі дитини до своїх однокласників, що допомагає дітям конструктивно працювати в класі, досягаючи тієї чи іншої мети у спільній роботі або колективному проекті [6].

Першочерговою метою навчання в традиційній школі вважається передача готових знань, накопичених людством, причому якість навчання вимірюється об’ємом цих знань і здатністю учня до їх ретрансляції. У Монтессорі-школі все побудовано інакше: учитель не намагається дати якомога більше готових знань, а прагне «посіяти зерна інтересу», підтримати природне прагнення досліджувати світ навколо. Чим більше задає питань молодший школяр, тим більше радіє вчитель і не поспішає давати на них відповіді. Набагато корисніше учневі самому подумати над рішенням, а потім звернутися до енциклопедій, довідників, до інших осіб, які є фахівцями в цій галузі знань. Так зародиться у молодшого школяра цікавість до знань та формуватимуться навички самостійної пошукової діяльності.

«Найважливіша необхідність у цей період – забезпечувати їжею голодний розум і розкривати широкі межі знань перед допитливими дослідниками. Все меркне порівняно з цим завданням», - пише М.Монтессорі в книзі «Як розвинути внутрішній потенціал людини». Проте, на її думку, це завдання неможливо вирішити, не спираючись на певну методику і на пріоритетні принципи.

Антропологічний принцип. Педагогіка Монтессорі йде «від дитини», у центрі її перебуває дитина, освіта якої будується з позицій антропології та психології. Важливе в цій педагогічній системі ставлення до свободи й гідності людини ще в дитячому віці. Одна з основних вимог до процесу виховання – «повага, з якою ми повинні ставитися до духовної свободи дитини».

Монтессорі була переконана, що духовний розвиток людини тісно пов'язаний з її психічним і фізичним розвитком. Вона перманентно підкреслювала прерогативну роль розвитку сприйняття й органів почуття, рухової сфери для формування інтелекту, розумових здібностей, загального розвитку в цілому [4].

Принцип умов свободи розвитку дитини. Під зміною структури виховання Монтессорі передбачала створення умов «свободи» в процесі виховання. Саме тому вільний вибір діяльності і засобів для неї корінним чином відрізняються від організації навчального процесу в Монтессорі-групах від традиційної класно-урочної системи. Виховання вільної, самостійної, самокерованої і відповідальної особи є головною метою. Звідси девіз педагогіки Монтессорі: «Допоможи мені зробити це самому». «Я сама!» - для педагога це бажання дитини є обов'язковим до виконання. Монтессорі вважала, що прагнення маленької дитини до самостійності, незалежності має поважати дорослий, підкріплювати і підтримувати в процесі виховання для того, щоб виросла самостійна і відповідальна людина.

Поверхневий погляд на педагогіку Монтессорі може призвести до помилкового уявлення про те, що дітям надана необмежена свобода, яка визначається їх примхами і миттєвими бажаннями, діти «роблять те, що хочуть». Насправді це не так. У педагогіці Монтессорі свобода має свої межі, по-перше, у потребах інших дітей і колективу («Можна все, що не заважає іншим», «Кожну річ або предмет потрібно повернути на місце») і, по-друге, в обов’язковій наявності справи («Не можна нічого не робити», «Розпочату справу потрібно обов'язково довести до кінця»). Тільки так можна навчитися бути «майстром самого себе», – вважала Монтессорі. В її системі свобода – це свобода пересування дитини в дидактично підготовленому навколишньому середовищі, свобода вибору місця для діяльності, свобода вибору предметів і дидактичного матеріалу для задоволення пізнавальних інтересів, свободу у визначенні тривалості своєї діяльності та вибору рівня освіти, свобода комунікації і об'єднання в роботі з іншими дітьми.

В умовах вільної діяльності дитина вчиться оцінювати свої можливості і приймати рішення у зв'язку з вибором матеріалу, місця, партнерів та ін., усвідомлює свою відповідальність за прийняте рішення, переживає радість від процесу і результату діяльності, яка відбувається.

Принцип концентрації уваги. Вільна і самостійна діяльність не можлива без уміння зосереджено працювати тривалий час; доводити розпочату справу до кінця; уважно спостерігати за діями педагога, коли він показує, як працювати з матеріалом; слухати його пояснення, якщо вони необхідні; займатися самостійно і контролювати свої помилки; не заважати іншим. Монтессорі називала це «поляризацією уваги» [3].

Принцип спеціально підготовленого навколишнього середовища. При створенні навколишнього середовища обов'язково враховуються фізичні можливості дитини. На легкодоступних полицях пропонується безліч дидактичного матеріалу, ретельно продуманого, який володіє унікальною можливістю всебічно розвивати учня. Властивості і якості Монтессорі-матеріалу максимально сприяють поляризації уваги в процесі вправ. Відбувається осмислене проникнення в суть добровільно вибраної діяльності.

Монтессорі-матеріал являє собою конкретне, предметне втілення узагальненого знання, деякий «елемент» людського буття, позбавлений об’єктивності і несуттєвих деталей, узагальнюючих знань багатьох поколінь людей про способи оволодіння ним (за висловом Монтессорі, «матеріалізовані абстракції»).

У педагогіці Монтессорі приділяється особлива увага активізації процесу синтезу нових для дитини складних дій з відомих елементів, піднесених їй у вправах з дидактичним матеріалом. Монтессорі тому не вчить письма-письмом, читання-читанням, малювання-малюванням, а надає дитині можливість самостійно «скласти з елементів» ці складні дії, причому кожен у свій час, згідно з настанням у нього відповідного сензитивного періоду.

Педагог створює і підтримує зв'язок між дитиною та розвиваючим предметно-просторовим середовищем. Він уважно спостерігає за дітьми, ні в якому разі не нав'язуючи їм свою допомогу, але в разі необхідності допомагає стільки, скільки допомоги просить дитина. Якщо допомога не потрібна, педагог не втручається в процес діяльності дитини, дозволяючи їй робити помилки і самостійно знаходити їх, так як функція контролю закладена в самому дидактичному матеріалі.

Для дитини Монтессорі-матеріали - це «ключі до світу», завдяки яким вона систематизує свої хаотичні уявлення про нього, структурує їх. За словами Монтессорі, матеріал повинен бути помічником і керівником внутрішньої роботи дитини, іншими словами, дитина не ізольована від світу, їй дається «знаряддя», за допомогою якого можна володіти всім світом і його культурою [2]».

Принцип сензитивності. Дидактичний матеріал Монтессорі за своєю структурою і предметною логікою відповідає сензитивним періодам розвитку дитини.

Сензитивним періодом 6-10 років є засвоєння культурної спадщини людства. Якщо в цей період не дати дитині можливість вивчати світоустрій і культурну спадщину, то є велика ймовірність, що потім у неї не буде інтересу до цього. Дитина залишиться на рівень нижчою своїх можливостей, що існуватиме в подальшому між нудною роботою заради грошей і будинком, у якому буде цікавити тільки телевізор. Таким чином, людина може втратити шанс на самореалізацію, на творчу працю, в остаточному підсумку – на щастя й повноцінне життя.

Принцип обмеження та порядку. Порушення порядку і відновлення його – найсильніший мотив дитячих дій, - вважала Монтессорі, - так як дитині подобається бачити предмети зі свого середовища на одному й тому ж місці, вона намагається відновити цей порядок. Педагог оцінює дитячу сприйнятливість до порядку як найважливішу і таємничу сенситивну фазу в розвиткові дитини. Вимога порядку дорослими від дитини, установлення ними власних, «стерильних» для дитини форм - Монтессорі вважала неприпустимими. У встановленні й підтримці порядку необхідно йти від природної дитячої потреби в ньому.

Окрім порядку, найважливішим організаційним принципом у підготовленому дидактичному середовищі є обмеження. Так, кожен матеріал, допомога, вид роботи повинні бути представлені в єдиному екземплярі, щоб не зменшувати інтенсивність сприйняття дитини, оточеної занадто великою кількістю матеріалів.

Єдність кожного компонента дидактичного матеріалу призначена також для формування навичок безконфліктної соціальної поведінки дітей, коли проблемна ситуація, у якій кілька дітей бажає працювати з одним і тим же матеріалом, вирішується спільними цивілізованими пошуками: дитина вчиться поступатися, чекати, домовлятися, співпрацювати.

Принцип особливого місця педагога в системі освіти. Одні з основних відмінностей педагогіки Монтессорі є зміщення центру активності в навчальному процесі з педагога на дитину. Дитина не є слухачем, який пасивно сприймає пояснення вчителя, а навпаки, у ході самостійної «експериментальної» діяльності навчається відповідно до індивідуальних інтересів та потреб.

На перший погляд здається, що роль учителя в навчальному процесі применшується. Насправді, усупереч існуючим у вітчизняній педагогіці уявленням, «допомога, яку повинна надати вчителька, полягає в тому, щоб представити дитині матеріал, щоб показати, як його використовують, як з ним працюють». Педагог показує дитині раціональний спосіб роботи з матеріалом, дає зразок дій, спрямованих на розкриття властивостей і відносин, «ув'язнених» у матеріалі.

Процес виховання і навчання Монтессорі розуміла як допомогу психічному розвитку дитини. Поняття «допомога» тут є ключовим. Саме це багато в чому визначає роль позиції педагога по відношенню до дитини. Педагог завжди доброзичливо і ненав'язливо керує дитиною, стаючи посередником між нею і підготовленим дидактичним середовищем. Саме тому педагог постійно знаходиться поряд з дитиною, не заважаючи йому, уважно спостерігаючи, «обганяючи» його у випадкові необхідності на крок і надаючи свою допомогу і керівництво або ж, відступаючи на крок назад і даючи дитині можливість повністю насолодитися самостійною діяльністю [5].

Важливий ефект від такої організації навчання полягає в тому, що на відміну від звичайного заняття або уроку педагог має великі можливості в наданні допомоги дітям, які потребують її. Кожна дитина, таким чином, іде своїм «освітнім маршрутом», зі своєю комфортною для неї швидкістю, отримуючи негайно й оперативно необхідну для себе допомогу. Це дозволяє максимально не на словах, а на ділі дотримуватися принципу індивідуального і диференційованого підходу до навчання. Із цього випливає значущий у педагогіці Монтессорі принцип індивідуалізації навчання.

Ще одним важливим принципом педагогіки М.Монтессорі є принцип соціального виховання та інтеграції. Індивідуальна робота та індивідуальний інтерес стають можливими завдяки навчальним засобам, призначеним для індивідуальної роботи в групі, яка за віком і досвідом є гетерогенною (різновіковою і різною, а – з досвідом та рівнем розвитку).

Монтессорі вважала, що об'єднання дітей за віковою ознакою неприродне і недостатньо продуктивне для спільної діяльності. У її школах формуються групи, куди входили діти з різницею у віці в три роки (наприклад, група дітей 6, 7 і 8-го років життя). Змішані вікові групи сприяють розвиткові рольової дистанції, що благотворно позначається на моральному становленні дітей. Серед дітей розвивається природна система взаємодопомоги: молодші можуть попросити допомоги у старших дітей (тим самим не завжди в скрутній для дитини ситуації потрібна допомога педагога). Вони наслідують діяльність старших і переймають від них зразки поведінки. Старші діти, показуючи роботу з матеріалом молодшим або відповідаючи на запитання, самі засвоюють суть справи, привчаються надавати допомогу, піклуватися про інших.

У таких групах, як і в багатодітній сім'ї, природніше формуються й розвиваються соціальні навички; робота з матеріалами більш старших дітей стає потужним джерелом інтересу і мотивації такої роботи для молодших. Учитель у цьому випадку звільняється від додаткових зусиль, спрямованих на збудження інтересу до матеріалу, на активізацію дітей до діяльності.

У психологічному плані важлива та обставина, що в різновіковій групі немає підстав для порівняння дітей один з одним, що регулярно відбувається у звичайній школі, коли начебто однакові за віком діти за засвоєння одного й того ж матеріалу отримують різні оцінки. Відсутній тому привід для формування і розвитку комплексу неповноцінності («У мене не виходить, тому що я ще маленький, виросту – навчуся»). Оцінювання дитини здійснюється виключно в особистісному, а не нормативному плані (тобто, не порівняно один з одним і з шкільною програмою, а порівняно із власними попередніми досягненнями), що узгоджується з вимогами гуманної педагогіки [2].       

Поряд з прерогативними принципами можна виділити низку форм роботи, які успішно реалізують у початковій Монтессорі-школі.

1.                     Рефлексивне коло – обговорення питань, що хвилюють дітей, поточних справ, свят.

2.                     Вільна робота з Монтессорі-матеріалом – діти обирають дидактичну допомогу, самі визначаючи:

-  тривалість і темп роботи;

-   місце (за партою чи на килимі);

-  можливість працювати самостійно чи в парі.

Вільна робота займає біля 90 відсотків навчального часу в класі. Діти вибирають на відкритих полицях те, що бажають, облаштовують своє робоче місце. Якщо учитель бачить, що дитина взяла новий для неї матеріал або не може вибрати, то пропонує показати їй щось нове і цікаве, проводячи міні-урок (презентацію).

У процесі вільної роботи дитина вчиться планувати власну роботу. Молодші просто записують, що вони зробили за день, і планують роботу на завтра. Більш старші планують собі заняття на тиждень, місяць.

По закінченню вільної роботи звучить тиха музика як сигнал, який збирає дітей на дидактичне коло.

3.                     Дидактичне коло – заняття, що за потреби проводиться педагогом для всієї групи.

4.                     Проекти – глибоке дослідження проблеми, що вивчається, звернення до різних джерел, використання художніх технологій, елементів театральної діяльності. Триває виконання таких проектів близько тижня, завершуються виставами, колективними творчими справами.

5.                     Дослідження – особистий проект дитини, її власне наукове дослідження, що завершується, зазвичай, захистом проекту, тобто виступом перед усім класом.

6.                     Комунікативні ігри – заняття з усією групою, спрямовані на формування емоційного інтелекту.

7.                     Творчі майстерні – заняття із частиною дітей за їх вибором (малювання, ліплення, аплікація та інші види творчості).

8.                     Кулінарні та столярські майстерні.

9.                     Спортивні прогулянки в будь-яку пору року.

10.                Рухливі ігри на повітрі та в приміщенні.

11.                Екскурсії в музеї міста, на заводи і фабрики, виїзди на природу.

12.                Зустрічі з учнями інших шкіл: спільні свята, змагання.

13.                Зустрічі із цікавими людьми, майстер-класи.

14.                Ігротека: заняття з конструкторами, настільні ігри.

15.                Індивідуальні додаткові заняття за потребами дитини.

У Монтессорі-класі нема змагання між дітьми. Кожна дитина працює в тому темпі, який вона для себе обрала. Нагороди і покарання відсутні.

Висновки. Феномен педагогіки Монтессорі полягає в її безмежній вірі в природу дитини, у її прагнення виключити будь-який авторитарний тиск на несформовану людину, а також в орієнтації на вільну, самостійну, активну особистість.

Система М.Монтессорі має й певні суперечності. Зокрема недостатня увага приділяється такому природному виду діяльності дітей, як гра. Недооцінюється в аналізованій системі роль живого слова, отримання дітьми знань, праця з реальними, а не штучними матеріалами. У сучасних умовах існує досить широка мережа початкових шкіл, які працюють за системою М.Монтессорі, що поступово вдосконалюється, приводиться у відповідність до потреб сучасного життя.

Наша стаття не претендує на всебічний розгляд проблеми щодо концептуальних засад педагогіки М.Монтессорі. Ряд аспектів потребують подальших наукових розвідок, зокрема: філософські та світоглядні основи космічного виховання за М.Монтессорі, особливості її технології та можливості використання в практиці роботи початкової освіти України, а також вивчення паралелей педагогіки Монтессорі та української педагогіки....