Марина Савенкова

(Переяслав-Хмельницький)

ВИХОВАННЯ ГУМАНІСТИЧНИХ ЯКОСТЕЙ В УЧНІВ МОЛОДШИХ КЛАСІВ

Формування гуманних якостей особистості здійснюється в процесі її соціалізації, виховання і саморозвитку - трьох взаємопов’язаних компонентів цілісного процесу. Соціалізація, залучаючи особистість до соціокультурних цінностей, зазнає впливу великої кількості обставин (мікрофактори, мезофактори, макрофактори), які динамічно змінюються в умовах НТР. Процес і результати соціалізації містять у собі внутрішній конфлікт, який створює середовище для виховання.

Виховання гуманності як цілісний педагогічний процес - це планована система впливів на особистість в умовах спеціально організованої виховної системи, в результаті якої учень засвоює ідеї людинолюбства, традиції дружби, норми та принципи гуманності як суспільно цінні і керується ними в житті. Цей процес забезпечує засвоєння гуманістичного суспільного досвіду, що сприяє формуванню нових мотивів і потреб, їх перетворенню і підпорядкуванню, викликає ріст кількісних та якісних змін гуманних якостей особистості до рівня, який відповідає потребам суспільства.

Виховання гуманності здійснюється на основі суспільної мети, умов і взаємозв’язків. Воно передбачає діалектичний взаємозв’язок педагогічного впливу і діяльності учнів. Результатом цього впливу є особистість з активною гуманною життєвою позицією.

У комуністичному ідеалі, як зауважує М.А.Вейт [2, с.56], гуманність особистості сприймалась як служіння суспільному інтересу. Сучасна стратегія виховання [1, с.27], персоніфікація вищої цінності – людини - орієнтують вплив суспільних інститутів на конкретного індивіда, на створення умов для його самореалізації, на розвиток його інтересів і нахилів, на формування гуманності у щоденних стосунках.

Головною метою сучасного виховання є людина. Пропонуючи цей орієнтир, вчені радять змінити логіку педагогічного процесу в школі. Тобто, відмовитись від керівної мети пристосування людини до зовнішньої відповідності потребам «суспільства, в чому б вони не були вираженими – в потребах виробництва, економіки, управління, обслуговування і т.д.» [4, с.2].

Звичайно, повністю уникнути залежності виховання від потреб суспільства не можливо. Людина повинна стати метою виховання не лише з точки зору конкретно-історичного соціального замовлення педагогіці, але й безвідносно до нього. Це є особливо важливим, оскільки негативні наслідки «соціально замовленого» виховання у наш час очевидні.

Соціалізована людина повинна відповідати потребам суспільства і протистояти негативним тенденціям, життєвим обставинам, які заважають розвиткові її індивідуальності. Однак, існують люди, фактично не готові і не здатні до участі в подальшому розвитку суспільства. Це, значною мірою, залежить від типу виховання, характерного як для суспільства в цілому, так і для конкретного навчального закладу, вчителів, батьків. Певною мірою нівелювати це протиріччя здатне гуманістичне виховання. Саме таке виховання створює умови для цілеспрямованого, систематичного розвитку людини як суб’єкта діяльності, як особистості.

Думку про те, що істинне виховання - це ідеальна гармонія взаємостосунків вчителя і учня у єдиному прагненні до пізнання добра і краси, висловив Жан-Жак Руссо. У своєму головному творі «Еміль або Про виховання» він рішучо виступає проти будь-яких покарань. За Ж.-Ж.Руссо, дитина не лише людина «меншого розміру», але й якісно інша людина, яка вимагає до себе й іншого ставлення. «В дитинстві свої власні погляди, свій власний хід думок і почуттів, і немає нічого безрозсуднішого за бажання замінити його нашим» [5, с.362].

А.Дістервег закликав вчителів ґрунтовно вивчати дитину, будувати педагогічну роботу із врахуванням особливостей дитячої природи і самовдосконалення педагога: «Неможливо дати іншому те, чого не маєш сам; неможливо розвивати, виховувати і навчати інших, не будучи самому розвиненим, вихованим, освітченим»[3, с.330].

Питання виховання у дітей молодшого шкільного віку гуманістичних стосунків було у центрі уваги багатьох педагогів і психологів у нашій країні та в світі.

На початку століття відстоював необхідність організації соціального середовища дитини В.П.Вахтеров. Педагог прагнув навчити дітей висловлювати свої судження, стримувати егоїстичні прагнення людей, адже навчити дитину правильно будувати стосунки можливо тільки тоді, коли вона буде перебувати у суспільстві, серед інших дітей. Він підкреслив, що узгодження дій особистості з середовищем не суперечить її свободі і саморозвитку.

ЛІТЕРАТУРА

1.  Бойко А.М. Оновлена парадигма виховання: шляхи реалізації (підготовка вчителя до формування виховуючих відносин з учнями): Навчально-методичний посібник для вчителів шкіл, виклаладачів, студентів педагогічних навчальних закладів / Міністерство освіти України. Інститут змісту і методів навчання /А.М. Бойко. - К. : 1996. - 230 с.

2.  Вейт М.А. Формирование гуманных отношений в воспитательном колективе учащихся общеобразовательной школы: учебное пособие / М.А. Вейт.- М.: Просвящение, 1985. - 148 с.

3.  Дистервег А.В. Избранные педагогические сочинения / А.В. Дистервег. - М.: Учпедгиз, 1956. - 347 с.

4.  Загальні збори Академії педагогічних наук України // Педагогічна освіта.- 2001. - №12.- С.2-3.

5.  Руссо Ж.-Ж. Педагогічні твори. - Т.1. / Ж.-Ж. Руссо. - М.: Просвещение, 1981. - 420 с.