Інна Савченко
(Переяслав-Хмельницький)
ФОРМУВАННЯ САМОСТІЙНОСТІ В МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ З
ВИКОРИСТАННЯМ ЕЛЕМЕНТІВ ПРОБЛЕМНОГО НАВЧАННЯ
В умовах переходу початкової школи на новий
зміст і термін навчання орієнтацію на особистісне виховання вчитель постійно формує
вміння самостійно працювати в певній системі.
Одним з найдоступніших і перевірених практикою
шляхів підвищення ефективності уроку, активізації пізнавальної діяльності
учнів на уроці є відповідна організація самостійної навчальної роботи. Вона
займає особливе місце на сучасному уроці, тому що учень набуває знань тільки в
процесі особистої самостійної навчальної діяльності.
Самостійність учнів у навчанні – найважливіша передумова
повноцінного оволодіння знаннями, вміннями й навичками. Часто і правильно
застосовувана самостійна робота розвиває довільну увагу дітей, виробляє в них
здатність міркувати, запобігає формалізму в засвоєнні знань і взагалі формує
самостійність як рису характеру. Це зумовлює обов’язковість і різноманітність
самостійних робіт [1, c.197].
Під самостійною
навчальною роботою розуміють будь-яку, організовану вчителем, активну діяльність учнів, спрямовану
на виконання визначеної дидактичної мети в спеціально відведений для цього час:
пошук знань, їх осмислення, закріплення, формування та розвиток умінь і
навичок, узагальнення та систематизацію знань. Як дидактичне явище,
самостійна робота, з одного боку, є навчальне завдання, яке повинен виконати
учень, з другого – форма вияву відповідної діяльності: пам'яті, мислення,
творчого відображення, поглиблення та розширення сфери дії раніше отриманих
знань.
Пильна увага до проблеми самостійності
школярів у процесі навчання, інтересу до
знань характерна для сучасного періоду розвитку школи. Пропагуючи активізацію,
самостійність, інтерес до знань сучасна дидактика водночас критично
переосмислює й уточнює теоретичні положення з цього питання видатних педагогів
минулого – Й. Герберта, А. Дістервега, Я.А. Коменського, К.Д. Ушинського.
Розвитком самостійності в процесі навчальної діяльності займалися такі
вчені, як В. Буряк, І. П. Підкасистий, Б. Єсипов, І.І.
Левіна, Р.Б. Срода. Вони
стверджували, що самостійність включає в себе такі сторони: ставлення вчителя
до проявів самостійності учня; уміння учнів самостійно планувати свою навчальну
роботу; уміння виділяти головне і другорядне; оцінку учнем труднощів у вивченні
матеріалу; наявність або відсутність в учня інтересу до матеріалу, який
вивчається; самостійне застосування засвоєних знань; оцінка учнем своєї роботи
і її результатів.
Не можна виховувати самостійність у навчанні, не
підтримуючи в учня віри в свої сили. Тому, до кожного нового завдання дитину
треба готувати, заохочувати її до самостійності [1, c. 203].
Самостійною є та діяльність, яку учень здійснює
без сторонньої прямої допомоги, спираючись на свої знання, мислення, вміння,
життєвий досвід, переконання, і яка, через збагачення учня знаннями формує риси
самостійності. Самостійна робота являє якість процесу пізнання, рису
особистості учня і форму організації навчання, помагає підвищенню ефективності
навчання, як у відношенні оволодіння учнями системою знань, умінь і навичок,
так і у відношенні розвитку здібностей в розумовій і фізичній праці. Значення
самостійної роботи полягає в тому, щоб сприяти максимальному засвоєнню
навчального матеріалу, розвитку в учнів розумових здібностей, оволодіння
методами пізнання і формування у школярів потреби до самовиховання.
Самостійна робота за правильної її організації
розвиває індивідуальність кожного школяра. Вчитель повинен так організовувати
навчальний процес, щоб для всього класу був обов’язковий мінімум, а для сильних
учнів – індивідуальні завдання.
Для організації пізнавальної самостійності школярів
необхідне використання елементів проблемного навчання. Проблемне навчання
позитивно впливає на засвоєння всіх чотирьох компонентів змісту освіти (знання,
вміння та навички, досвід творчої діяльності, ціннісні орієнтації) на кожному
занятті. Елементи проблемного навчання мотивують учнів на самостійний пошук
інформації, активізують мислення, а значить роблять знання не духовним, а
особистісно-значущим надбанням. Вони дозволяють навчити дітей самостійно бачити
проблему, формулювати її, знайти шляхи вирішення і вирішити її. Питання проблемного навчання досліджувало ряд
учених, зокрема: М.М. Скаткін, І.Я.
Лернер, М.І. Махмутов, І.А. Ільницька, Т.В. Кудрявцев, А.М. Матюшкін, М.І.
Махмутов та ін. Проблемне навчання передбачає
послідовні цілеспрямовані пізнавальні завдання, які учні розв’язують під керівництвом учителя й активно
застосовують нові знання. Використання теоретичних та експериментальних завдань само по собі ще не робить навчання
проблемним. Все залежить від того, наскільки вчителеві вдається надати цим
завданням проблемного характеру і
поєднувати проблемний підхід з іншими методичними підходами. Завдання стає
пізнавальною проблемою, якщо воно
потребує роздумів над проблемою,викликає в учнів пізнавальний
інтерес,спирається на попередній досвід
і знання за принципом апперцепції [3. с. 148].
Проблемне навчання – один із засобів розвитку розумових сил учнів, їх самостійності та активності, творчого
мислення. Воно забезпечує міцне засвоєння знань, робить
навчальну діяльність захоплюючою, оскільки вчить долати труднощі [3, с. 151].
Проблемне навчання
трактують і як принцип навчання, і як новий тип навчального процесу, і як метод
навчання, і як нову дидактичну систему.
Під проблемним
навчанням зазвичай розуміється така організація навчальних занять, яка
припускає створення під керівництвом учителя проблемних ситуацій і активну
самостійну діяльність учнів з їх вирішення
Проблемне навчання
полягає в створенні проблемних ситуацій, в усвідомленні, прийнятті та вирішенні
цих ситуацій у ході спільної діяльності учнів і вчителя, при оптимальній
самостійності перших і під загальним напрямним керівництвом останнього, а також в оволодінні
учнями в процесі такої діяльності узагальненими знаннями і загальними
принципами вирішення проблемних завдань [1, с.345].
Отже, у формуванні самостійності молодших школярів важливе значення надається проблемному навчанню, основна
мета якого, як відомо, полягає у збагаченні активного ставлення учнів до
оволодіння знаннями, інтенсивного розвитку їхньої самостійної пізнавальної
діяльності та індивідуальних творчих здібностей. Проблемне навчання
являється основним засобом активізації розумової діяльності учнів, розвитку в
них тяги до знань і бажання вчитися.
ЛІТЕРАТУРА
1.Максимюк С.П.
Педагогіка: навчальний посібник / С.П. Максимюк. – К. : Кондор, 2009. – 670
с.
2.Савченко О.Я. Дидактика початкової
школи / О.Я. Савченко. – К.: «Генеза», 1999. – 368 с.
3. Фіцула М. М.
Педагогіка : Навчальний посібник /
М.М. Фіцула. –К. : Академвидав, 2009. – 560
с.
| 
