Єлізавета
Садун,
Маріанна Цапок
(Переяслав-Хмельницький)
РОЗВИТОК СПОСТЕРЕЖЛИВОСТІ
МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ
Проблема розвитку
спостережливості сягає глибоко в історію. Видатні представники класичної
педагогіки та психології минулого приділяли велику увагу цьому питанню.
Весь шлях становлення і
розвитку наукової думки з проблеми розвитку спостережливості молодших школярів
може бути представлений декількома великими періодами (етапами).
Перший етап (1657 – середина
ХІХ століття) може бути названий емпіричним саме через недооцінювання значення
теоретичних узагальнень при розгляді питання спостережливості. Цей етап перш за
все представлений іменами Я.А.Коменського, Ж.-Ж.Руссо, Й.Г.Песталоцці, які
єдиним джерелом пізнання вважали чуттєве сприймання і досвід дитини.
В цей період під
спостережливістю розуміють уміння спостерігати, володіння прийомами
спостереження, а розвиток спостережливості розглядається як вдосконалення
здатності спостерігати, оволодіння «азбукою спостереження» [6, с.115].
Видатні педагоги-мислителі минулого
підкреслювали велике значення розвитку спостережливості дітей у процесі
пізнання, а одним із головних джерел пізнання дітей у навчанні вважали
спостереження.
Праця Яна Амоса Коменського «Велика дидактика» (1657) є першою в педагогіці спробою наукового
осмислення даного питання. Так, Я.А.Коменський дав початок методу
спостереження, вказавши його значення у навчальному процесі. У «Великій дидактиці» він підкреслював велике значення спостереження
предметів і явищ з метою засвоєння знань про оточуючу людину дійсність і
сформулював своє «золоте
правило дидактики». «Якщо ми бажаємо прищепити учням справжні і міцні
знання, – писав Коменський, - необхідно навчати всьому через особисте
спостереження і чуттєве доведення» [3,
с.303]. І тільки тоді таке спостереження буде умовою правильного сприймання
предметів і явищ та міцного засвоєння знань про них.
На безмежну допитливість маленької дитини, її
природну схильність до спостереження звернув увагу інший видатний педагог,
психолог і філософ минулого Д.Локк. «Здатність
помічати найменші відмінності між речами говорить про швидкість і ясність
спостереження, які допомагають розуму наполегливо і вірно рухатись шляхом знань» [4, с.264].
Ж.Ж.Руссо, І.Г.Песталоцці,
Р.Оуен вважали, що розумові сили дитини, її моральні якості ніщо не формує
краще, ніж «спостереження
різних царств природного світу» [1,
с.7]. Зокрема Песталоцці початком всякого навчання вважав спостереження, а
метою – чітке поняття. Він виходив з того, що форми предметів, звуки мови,
числові співвідношення доступні для спостереження, отже, в дітях необхідно
розвивати здатність спостерігати.
Другий етап тривав
із середини ХІХ століття до другої чверті ХХ століття. В цей період педагогіка
починає орієнтуватись і використовувати у своїх наробках результати
психологічних і психофізіологічних досліджень. Тож по-новому питання про
значення спостережливості звучить у працях вітчизняного педагога
К.Д.Ушинського. Він неодноразово зазначав, що початковою ланкою пізнання є
нагромадження відчуттів, які учень отримує від взаємодії з предметами оточуючої
дійсності. Отже, пізнання будується виключно з реальних вражень від довкілля.
К.Д.Ушинський вказував, що розум людини головним чином виявляється у здатності
бачити предмети і їхні сутності, різнобічно, у всіх їхніх відносинах. Тому «якщо навчання має претензію на розвиток розуму в
дітях, то воно повинно вправляти їхню здатність спостерігати»[5, с.367].
Саме тому
К.Д.Ушинський рекомендував починати навчання дітей з вивчення природничих наук,
оскільки вони сприяють розвиткові всіх здібностей дитини, збуджують
спостережливість і допитливість [5, с.368]. А високий розвиток
спостережливості, на думку педагога, є запорукою успішного навчання дитини у
школі.
Родоначальник російської прогресивної методики
природознавства О.Я.Герд зазначав, що значення природознавства полягає у
«витонченні зовнішнього чуття», вихованні спостережливості, мислення тощо.
Як бачимо, прогресивні педагоги і методисти початку ХХ
століття відзначали велику роль спостережливості у розумовому розвиткові
школярів і спрямували свої розробки та методичні рекомендації на вдосконалення
процесу спостереження як необхідної діяльності, в якій найефективніше
розвивається спостережливість. Прикладом таких розробок є серія зошитів для
самостійних робіт і спостережень Б.Ігнатьєва «Наблюдай природу» [2], що вийшла
на початку ХХ століття, де вміщені розроблені завдання і питання для
спостережень у природі.
ЛІТЕРАТУРА
1.
Васильева А.И.
Учите детей наблюдать природу / А.И. Васильева. – Мн. : Нар.асвета, 1972. – 128 с.
2.
Игнатьев Б. Наблюдай природу: Тетрадь для летних
самостоятельных работ и наблюдений. Выпуск приготовительный: Неживая и живая
природа / Игнатьев Б., Соколов С. – М.,
1916. – 36 с.
3.
Коменский Я.А. Избранные педагогические
сочинения / Я.А. Коменский - М. : Учпедгиз, 1956. - 651 с.
4.
Локк Д. Сочинения: В 3-х т. / Ред. И.С.Нарский,
А.Л.Субботин / Д.Локк. – М. :
Мысль, 1985. – Т.2.- 560 с.
5.
Ушинский К.Д. Педагогические сочинения в 6 т.
Ред. коллегия М.И.Кондаков и др. Вступ. сл. и примеч. С.Ф.Егорова
/К.Д.Ушинский. – М. :
Педагогика, 1989. – Т.3. – 511 с.
6.
Ягодовський К.П. Питання загальної методики
природознавства / За ред. М.М. Скаткіна / К.П. Ягодовський – К. : Радянська школа, 1953. –218с.
| 
