УДК  808.3

Неля Перхайло

ВІД КОМПЕТЕНТНОСТІ ВЧИТЕЛЯ – ДО КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНЯ:

КОМУНІКАТИВНИЙ АСПЕКТ

Формування текстотворчої компетентності старшокласників у зв’язку з професійно-комунікативною компетентністю вчителя. У статті характеризуються основні ознаки поняття «текстотворча компетентність» старшокласників, визначено комплекс педагогічних умов їх успішної реалізації в навчальному процесі. Автор уточнює склад професійно-комунікативних умінь учителів.

Ключові слов: модель текстотворчої компетентності старшокласників, компоненти текстотворчої компетентності, умови формування текстотворчої компетентності.

Формирование текстотворческой компетентности старшеклассников в связи с профессионально-коммуникативной компетентностью учителя. В статье дается характеристика основным компонентам текстотворческой компетентности старшеклассников, проанализированы педагогические условия ее успешной реализации в учебном процессе. Автор уточняет состав профессионально-коммуникативных умений  учителей.

Ключевые слова: модель формирования текстотворческой компетентности, компоненты текстотворческой компетентности, условия формирования текстотворческой компетентности.

The model of formation textual competence of students. In the article the essence of text creating  competence of students isconsidered, the pedagogical conditions of successful implementation in educational process are analyzed. The author specifies the types of professional-communicative skills  of future teachers.

Key words. Model of textual competence, the components of the textual competence, the conditions of textual competence formation.

Постановка проблеми. У Державній національній програмі «Освіта. Україна ХХІ століття» наголошується на тому, що освіта – основа розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорука майбутнього України. Глибокі суспільні трансформації, пов’язані з інтеграцію до світового освітнього та інформаційного простору, змінами суспільних запитів, утвердженням нових ціннісних вимірів вимагають комплексної і глибокої модернізації змісту та технологій навчання мови у світлі педагогічної інноватики. Остання вимагає нових підходів до формування комунікативно компетентної особистості школяра, інноваційно-педагогічних технологій, а головне – підготовки сучасного вчителя, здатного фаховою майстерністю, власною особистістю і переконливим словом впливати на учнів, виховувати самодостатніх особистостей. У цьому зв’язку набуває актуальності питання взаємопов’язаного розвитку двох суб’єктів навчально-виховного процесу – учня і вчителя у світлі компетентнісної освітньої парадигми.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження сутності поняття «компетентнісний підхід» здійснювали: В.П.Андрущенко, Н. М. Бібік, В. О. Болотов, Л. С. Ващенко, Г.Б. Голуб, Е. Ф. Зеєр, І. О. Зимня, І. А. Зязюн, В. В. Краєвський, Н. В. Кузьміна, С. В. Лісова, В. І. Луговий, Л.І. Мацько, Л. М. Мітіна, Н. Г. Ничкало, О. В. Овчарук, М.І. Пентилюк, Л. А. Петровська, О. І. Пометун, О. Я. Савченко, В. І. Свистун, Г. К. Селевко, В. В. Сєриков, А. В. Хуторський, П.Г. Щедровицький, В. В. Ягупов та ін.

Концептуальні засади вивчення проблеми професійно-комунікативної компетентності вчителя аналізуються у працях вітчизняних та російських учених  (В.А. Сластьонін, Л.Г.Карпова, Т.М. Ковальова, А.К. Макарова, Є.І. Огарєв, Г.В. Онкович, О.В. Полуніна, Н.М. Лобанова, М.А. Чошанов та ін.). Власне комунікативна компетентність учителя стала предметом цілого ряду досліджень (Є.І. Головаха, Г.В. Данченко, Т.В. Іванова, С.В. Козак, Т.О. Ладиженська, М.І. Лісіна, С.С. Макаренко, Є. Мелібруда, В.С. Панфьоров, Л.А. Петровська, М.І. Станкін, Н.В. Паніна, В.П. Черевко). Педагогічна наука пропонує також значний ресурс для формування компетентності учнів  (І. Л. Бім, Н. І. Гез, В. І. Горова, М. М. Вятютнєв, B. C. Лернер,  Дж. Трим, С. Савигнон, В. В. Сафонова, В. Н. Соловова,  И. А. Цатурова та ін.).

Однак недостатньо вивченим залишається питання формування текстотворчої компетентності школярів (у складі комунікативної моделі випускника) як результату впливу інноваційного освітнього середовища, створеного компетентним учителем.

Мета написання статті – висвітлити з позицій інноваційно-освітньої парадигми питання формування текстотворчої компетентності старшокласника як похідної професійно-комунікативної компетентності вчителя української мови.

Виклад основного матеріалу. Реформування освіти детерміноване новітніми принципами демократизації, гуманізації, диференціації навчання і має за мету формування обізнаного, творчого випускника, здатного швидко адаптуватися до мінливого світу. Одним із результатів оновлення педагогічної науки і практики вчені називають компетентність (О. В. Акулова, С. А. Писарєва, О. В. Піскунова та ін.), надаючи виняткового значення компетентнісній освітній парадигмі, що  пропонує інноваційний зміст і технології освітньої діяльності. За такого підходу,  «навчання сконцентровано на вихідних результатах, а не на вхідних [4, с.98-99]» і спрямовується на набуття учнями компетентності.

Г.К. Селевко зауважує, що «компетентнісний підхід означає поступову переорієнтацію домінуючої освітньої парадигми з переважаючою трансляцією знань, формуванням навичок на створення умов для оволодіння комплексом компетенцій, які означають потенціал, здатність випускника до виживання і стійкої життєдіяльності в умовах сучасного багатовекторно насиченого простору [9, с.138]». «Компетентнісний підхід висуває на перше місце не поінформованість учня, а вміння вирішувати проблеми… [2, с.10]». Разом із тим інноваційна парадигма інтегрує найбільш перспективні тренди, що трактують освіту як оновлення наукової картини світу, підготовку до життя, концепцію безперервного навчання, професіоналізацію, націлену на формування компетентного фахівця.

Загальними рисами компетентнісного підходу є: соціальне й особистісне значення сформованих знань, умінь, навичок, якостей і способів продуктивної діяльності; формування компетенцій як сукупності змістових орієнтацій; створення ситуацій для комплексної перевірки вмінь, практичного застосування знань і набуття цінного життєвого досвіду; інтегративна характеристика виявлення особистості, пов’язана з її здатністю удосконалювати знання, уміння і способи діяльності в міру соціалізації і накопичення досвіду життєдіяльності; концентрація на кінцевих результатах навчання, що перевіряються у виробничих умовах; уміння вирішувати практичні завдання; конкурентоспроможність у професійній сфері [4; 5].

Методологічну основу сучасного навчання мови насамперед становлять такі компетентнісні підходи і принципи: концептуальні положення теорії особистості,  комунікативно-діяльнісного підходу, комплексної організації навчально-виховного процесу, ідеї активності суб’єкта самореалізації, незавершеності самотворення й саморозвитку індивіда в освітньому просторі, диверсифікації та плюралізації змісту і форм освітньої діяльності тощо. Компетентнісний підхід пов’язаний із поетапним формуванням  компетентностей учнів, практичною зорієнтованістю змісту навчання мови, формуванням професійно важливих особистісних якостей та досвіду учнів. Основним рушієм компетентнісного навчання є власна творча активність особистості, пов’язана з розвитком її когнітивної сфери, мотиваційної спрямованості, рефлексивних здібностей, свободи вибору власної поведінки й здатності до саморозвитку й самоосвіти.

Інноваційно орієнтований процес навчання мови потребує комплексного та всебічного з’ясування сутності його структурних компонентів - парадигмального, концептуального, змістового, процесуального та результативного.

Перш ніж окреслити систему формування текстотворчої компетентності  учнів, необхідно означити модель професійно-комунікативної компетентності вчителів як їх універсальної, метапредметної і фахової характеристики. Системні педагогічні трансформації сьогодні викликають зміну освітньої парадигми, яка пропонує новий зміст і технології навчання. Носієм останніх цілком справедливо вважається вчитель. Суспільне замовлення школі щодо рівня підготовки мовної особистості випускника – це програма дій для педагога, вимоги до його власної компетентності. Найбільш дієвим фактором оптимізації навчання мови у цьому зв’язку виступає компетентність учителя, яка є тією педагогічною категорією, що забезпечує ефективне створення відповідних педагогічних умов у навчально-виховному процесі. Розуміємо текстотворчу компетентність учнів як результат навчання, значною мірою зумовлений рівнем професійно-комунікативної компетентності вчителя.

Компетентнісний підхід у фаховій підготовці майбутніх учителів та вдосконаленні педагогічної діяльності вчителів-практиків покликаний забезпечити високу її результативність, а тому передусім стосується комунікативної складової, тобто професійно-комунікативної компетентності. Для нас важливі такі її компоненти, як здатність учителя якісно позиціонувати себе в професійних ситуаціях, мотивувати учнів на бажані дії, переконувати у власній  авторитетності, установлювати доброзичливі стосунки, користуватися різними моделями мовленнєво-комунікативної поведінки, оптимізувати педагогічну взаємодію, володіння технологією і психотехнікою спілкування та ін. Професійно-комунікативна компетентність виступає певною системотвірною, стрижневою складовою всього комплексу фахових компетенцій [8].

Комунікація є функціональним контекстом фахової самореалізації вчителів, що трансформує їх професійно-комунікативну компетентність в індивідуальний професійний стиль, а згодом – у професійний імідж. Означений вектор фахового розвитку свідомо задається самим учителем і є результатом спеціального комунікативно орієнтованого навчання (самоосвіти).

Формування професійно-комунікативної компетентності вчителя - це забезпечення його готовності до ефективної організації навчально-виховного процесу, що спирається на високий рівень комунікативної компетентності, володіння змістом предмета, сучасними педагогічними технологіями, здатність до здійснення інноваційної діяльності у сфері освіти. У процесі фахового навчання  формуємо мотиваційно-рефлексивний компонент комунікативної компетентності вчителів шляхом вироблення  стійкої потреби у самовдосконаленні, проектування індивідуальних освітніх траєкторій, активного застосування прогресивних методів навчання та ін.

Запити сучасного суспільства вимагають виходу за межі традиційного розуміння комунікативної компетентності вчителя, зміни акцентів з мовленнєвої грамотності  (культура мовлення, широкий лексикон, володіння різними видами мовленнєвої діяльності тощо) на користь знання законів ефективної комунікації, володіння моделями комунікативно доцільної мовленнєвої поведінки, готовності результативно діяти в професійних ситуаціях: переконувати, обстоювати власну позицію, спілкуватися з різними категоріями комунікантів тощо. Для цього у процесі фахової підготовки сміливіше застосовували активні методи навчання, що імітують умови реальної педагогічної взаємодії, проблемні ситуації (рольові, ділові ігри, кейс-метод, проектні технології тощо), та виробляли стратегію оригінальної професійної поведінки. Моделювання ситуацій реального педагогічного спілкування відповідає компетентнісному підходу і доповнює стандарти «знаннєвої» парадигми (знання-уміння-навички) власним професійним досвідом, готовністю до педагогічної діяльності.

Наголос у фаховій підготовці/перепідготовці вчителів (майбутніх та досвідчених) ставимо на опануванні ними нового змісту мовної освіти, оволодінні інноваційними педагогічними технологіями комунікативно орієнтованого навчання мови, яких вимагає сучасна шкільна практика. Важливою складовою є засвоєння вчителями системи нових предметних знань і технологій педагогічного впливу.

Навчити школярів спілкуватися зможе тільки комунікативно компетентний учитель. Тому професійну готовність сучасного педагога розуміємо як здатність впливати на систему цінностей, знань і вмінь учнів, формувати мовну особистість школяра, однією із характеристик якої є текстотворча компетентність.   Необхідними для цього фаховими знаннями та вміннями є: 1) лінгвістичні (психолінгвістичні, текстологічні та ін.) поняття; 2) уміння текстової діяльності – текстотворчі та інтерпретаційні; 3) володіння інноваційно-педагогічними технологіями формування текстотворчої компетентності учнів.

Систему комунікативних знань учителів-словесників збагачуємо відомостями про сутність текстового спілкування в різних сферах суспільного життя, механізми текстотворчої та інтерпретаційної діяльності, стратегії текстового спілкування, ролі автора та адресата висловлювання, комунікативну природу текстів різних типів і стилів мовлення та ін. Зосереджуємо увагу на усвідомленні вчителями всіх комунікативних статусів тексту як «продукту», «об’єкта» і «засобу» текстового спілкування. Ефективними інструментами вчителя мають стати текстотворчі вміння, необхідні для продукування мовлення на передтекстовому, власне текстовому і післятекстовому етапах, здійсненню та навчанню текстового спілкування. Як справедливо зазначає Т.М. Дридзе, «… поза породженням та інтерпретацією текстів немислимий обмін знаннями й досвідом, уміннями й навичками, емоціями і цінностями, ідеалами й нормами … не говорячи вже про те, що самі ці орієнтири народжуються, підтримуються, а часом і усуваються саме у ході текстового спілкування [3, с.34]».

Комунікативно-діяльнісний підхід до мовної підготовки старшокласників передбачає вдосконалення їх комунікативних умінь і навичок відповідно до принципів наступності та перспективності, безперервне формування мовної, мовленнєвої і комунікативної компетентності учнів [7]. Володіння вчителями сучасною методикою мовленнєвого розвитку учнів з метою формування їх текстотворчої компетентності забезпечить школярів власним досвідом: 1) ефективно передавати інформацію; 2) адекватно інтерпретувати висловлювання; 3) переконувати адресата повідомлення; 4) одержувати додаткову інформацію про текст і його автора; 5) позитивно самопрезентуватися.

Застосування вчителями-словесниками моделі компетентнісного навчання мови націлює старшокласників на вибір індивідуальних освітніх траєкторій відповідно до власних інтересів, запитів та потреб, спрямовує на пошук оптимальних шляхів досягнення мети, оцінювання результатів і самостійну організацію своєї діяльності (навчальної, пізнавальної, комунікативної, текстотворчої тощо); опанування соціального досвіду та готовності виконувати різні соціальні ролі; учить орієнтуватися в ключових проблемах сучасності, духовних цінностях зокрема пов’язаних з мовою; вирішувати проблеми, пов’язані з професійним вибором, підготовкою до подальшого навчання та самореалізації в майбутній професійній сфері. Як справедливо зауважив М.М. Бахтін, для життя людини важливо не наявність накопичених «про запас» знань, а виявлення і можливість використання того, що є, тобто, «не структурні, морфологічні, а функціональні, діяльнісні якості. Тому для фіксації освітнього результату виникла більш доцільна характеристика – компетентність [1]».

Текстотворча компетентність старшокласників як одна з провідних цільових домінант профільного навчання, на думку сучасних дослідників, є пріоритетною для філологів, професійна діяльність яких в теоретичному плані пов’язана з аналізом та інтерпретацією, а в практичному – зі створенням (включаючи доробку й переробку) і поширенням різних типів текстів [6].

Текстотворча компетентність – це цілісна, інтегративна якість особистості, що поєднує в собі текстотворчі знання, уміння, навички, досвід текстотворчої діяльності, ціннісні ставлення та особистісні якості і виявляється в готовності (здатності) створювати «вторинні» та власні зв’язні висловлювання різних типів і стилів мовлення; має багатокомпонентну структуру, в якій виділяють особистісно-мотиваційний, когнітивно-діяльнісний та рефлексивно-оцінний компоненти.  

Спираючись на досвід науковців, визначаємо складові поняття «текстотворча компетентність», що охоплюють мотиваційну, когнітивно-операційну, рефлексивну сфери: 1) готовність до прояву текстотворчої компетентності (ціннісно-смислові характеристики – особистісно-мотиваційний аспект); 2) знання змісту текстотворчої компетентності (тобто когнітивний аспект), за допомогою яких реалізуються комунікативні, професійні, риторичні функції; 3) уміння, що надають можливість реалізувати  праксеологічну, рефлексивну функції, 4) досвід прояву текстотворчої компетентності в різноманітних стандартних і нестандартних ситуаціях (тобто діяльнісний аспект); 5) емоційно-вольова регуляція процесу і результату прояву текстотворчої компетентності ( рефлексивно-оцінний аспект); 6) індивідуально-психологічні характеристики особистості.

Володіння вчителями сучасними технологіями компетентнісного навчання, головними постулатами якого є: «освіта для життя», забезпечує спрямування учнів  на успішний особистісний та професійний розвиток, самостійне оцінювання,   планування своїх освітніх результатів, свідому текстотворчу діяльність з урахуванням їх власної мотивації і  відповідальності за результат тощо.

Оптимізація системи формування всіх компонентів текстотворчої компетентності старшокласників  забезпечується високим рівнем компетентності педагогів, зокрема володінням ними відповідними інноваційно-педагогічними технологіями навчання: 1) особистісно орієнтованими (технології відкритої школи, колективне, кооперативне, саморозвивальне навчання тощо); 2) інтерактивними (діалогічні, ігрові технології, кейс-метод та ін.); 3) інформаційно-комунікативними (мультимедіа-, інтернет-технології і под.), 4) проблемного та евристичного навчання.

У ході анкетування вчителів-словесників виявлено їх недостатню готовність до  формування текстотворчої компетентності старшокласників. З метою подолання негативної ситуації, що склалася, пропонуємо комплекс спеціальних тематичних семінарів, покликаних сформувати у вчителів (студентів, слухачів) поняття про текстотворчу компетентність, її значення для оптимізації текстового спілкування у різних сферах, сприяти оволодінню системою формування текстотворчої компетентності  старшокласників, сучасними методичними засобами.

Висновки. Таким чином, відображення зв’язку компетентностей учасників навчально-виховного процесу у змісті мовної освіти школярів та професійної підготовки вчителів забезпечить вищу результативність освіти, практичне впровадження провідних настанов інноваційної педагогічної парадигми.

Подальшого практичного розв’язання потребує проблема проектування та дослідної перевірки інноваційної моделі формування текстотворчої компетентності у світлі сучасних освітніх тенденцій.

ЛІТЕРАТУРА

1.       Бахтин М.М. Проблема текста в лингвистике, филологии и других гуманитарных науках/М.М. Бахтин // Эстетика словесного творчества. - М., 1979.

2.       Болотов В.А. Компетентностная модель: от идеи к образовательной программе / В.А.Болотов, В.В.Сериков // Педагогика. – 2003. - №10. - С.8-14.

3.       Дридзе Т.М. Текстовая деятельность в структуре социальной коммуникации / Тамара Моисеевна Дридзе. – М. : Наука, 1984. – 116с.

4.       Исаева Т.Е. Классификация профессионально-личностных компетенций вузовского преподавателя/ Т.Е. Исаева // Педагогика. – 2006. – № 9.

5.       Калин В.И. Парадигмы образования в современной мировой педагогической практике/ В.И. Калин / ІІ Міжнародна наукова конференція: Соціально-гуманітарні вектори педагогіки вищої школи, м. Харків, ХДАДМ, 15-16 квітня 2010 : збірник матеріалів. – Харків : ХДАДМ, 2010. – С.44 - 46.

6.       Ковтун Е. Н., Родионова С. Е / Зачем бать філологом сегодня? Презентационная привлекательность филологического образования в России / Е.Н.Ковтун, С.Е.Родионова [Электронный ресурс]. – Режим доступа: URL: http://www.philol.msu.ru/~umo/Soviet.files/novosti/statia_prezent2.htm]

7.       Концепція вивчення української мови в 5-12 класах загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання // Книга вчителя української мови та літератури : [довідн.-метод. вид.] / [упоряд. : Н.І. Шинкарук]. - Харків: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2005. — 352 с., с. 14

8.       Маркова А.К. Психология профессионализма / А.К. Маркова. - М. : Наука, 1996. - 188 с., Хасия Т.В. Современные инновационные условия формирования и развития профессиональной коммуникативной компетенции студентов юридических вузов / Т.В.Хасия // Журнал научных публикаций аспирантов и докторантов. -  2011. - №10. - C.12-14.

9.       Селевко Г. Компетентности и их классификация/ Г. Селевко // Народное образование. – 2004. – № 4. – С. 138–143.

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА

Перхайло Неля Антонівна – викладач кафедри соціальної педагогіки та освіти дорослих ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди».

Надійшла до друку 13.12. 2012 р.