Ніна
Кулик
(Переяслав-Хмельницький)
СПІЛКУВАННЯ
ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ПІЗНАВАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ
Спілкування – невід’ємна сфера життєдіяльності людини.
Саме в суспільстві, у постійній взаємодії з іншими людина живе, розвивається,
формується як особистість.
Як правило, спілкування відбувається в середовищі
певного соціального загалу: групи, колективу, суспільства в цілому, виникає
воно у зв’язку з певними індивідуальними та соціальними потребами.
Реальність і необхідність спілкування визначена
спільною життєдіяльністю людей. Щоб жити, люди вимушені взаємодіяти. Саме у
процесі спілкування і тільки через спілкування може проявитися сутність людини.
Проблема спілкування досліджувалася багатьма вченими:
О. Бодальовим, Л. Буєвою, Л. Виготським, О. Киричуком,
О. Леонтьєвим, Б. Ломовим, В. Соковніним та ін., які розглядали
спілкування як особливий вид взаємодії індивідів, їхнього міжособистісного
спілкування.
Учені-психологи, філософи Б. Ананьєв,
М. Каган, О. Леонтьєв, П. Якобсон підкреслюють, що спілкування
необхідно розуміти, як вид діяльності, якій притаманна своя структура й
атрибути, і як комунікативну діяльність, що реалізується людиною в
різноманітних формах.
Характеризуючи структуру спілкування, слід назвати три
взаємопов’язані його компоненти: комунікативний, інтерактивний, перцептивний,
що визначаються як функції і реалізують спілкування в сумісній життєдіяльності
людей [1, с.97-98]. Комунікативна функція спілкування, або комунікація, – це
обмін інформацією між індивідами. Інтерактивна функція полягає в організації
взаємодії між людьми, що спілкуються, тобто в обміні не тільки знаннями,
ідеями, а також і діями. Перцептивна функція спілкування означає сприйняття
партнерами один одного у процесі спілкування та установлення на цій основі
взаєморозуміння. У реальній дійсності кожна з цих сторін одна не існує
ізольовано, вони діалектично взаємопов’язані.
Спілкування має діалектичний взаємозв’язок і з такими
категоріями як відношення, взаємовплив, взаєморозуміння, контакт тощо.
Розглянемо їх детальніше.
Аналіз психолого-педагогічних праць доводить, що одні
вчені діяльність і спілкування розглядають не як паралельно існуючі та
взаємопов’язані процеси, а як дві сторони соціального буття людини, способу її
життя, другі – розуміють спілкування як елемент будь-якої діяльності, треті –
визначають спілкування як особливий вид діяльності, зокрема називають
комунікативну діяльність.
У педагогічній теорії глибоко і всебічно розкрита роль
спілкування у вихованні і розвитку особистості дитини. Проведений аналіз досліджень
дає можливість стверджувати, що формування, розвиток і виховання особистості
неможливе поза спілкуванням. Більше того, спілкування значною мірою впливає на
дитину, оскільки формування її особистості, необхідних соціальних якостей
відбувається тільки у процесі різноманітної діяльності в оточуючому її світі
речей, явищ, людей і людських відносин [3, с.29].
Як зазначає В.Грехнєв, спілкування виступає
найважливішим фактором формування особистості людини, засобом виховання, бо
виховувати – це не тільки впливати на уявлення і поняття дитини, формувати
переконання, але й «...забезпечувати практичну регуляцію її поведінки, відносин
з іншими людьми». Спілкування сприяє розширенню світогляду людей, розвитку
інтелекту, умінь для успішної діяльності, воно створює умови для розвитку
цілеспрямованих почуттів і волі, оцінок, орієнтацій – всього того, що
характеризує стійку потребу не просто жити, існувати серед людей, а втілювати у
своїй повсякденній діяльності життєву позицію активного учасника суспільних
перетворень [4, с.11]».
Спілкуючись з дорослими й однолітками, дитина отримує
різноманітну інформацію, обмінюється нею з іншими, відчуває їхній вплив, сама
впливає на них, вступає з ними у взаємодію. У процесі спілкування дитина
набуває життєвого досвіду, засвоює суспільні цінності і норми.
Якщо під час спілкування з дорослими дитина вчиться
говорити і діяти правильно, слухати і розуміти інших, то в спілкуванні з
однолітками – самовиражатися, вступати в різноманітні стосунки. Саме в такому
спілкуванні відбувається найбільш природний і невимушений розвиток
взаємовідносин, їх вияв і реалізація. Спілкування з ровесниками емоційніше насичене,
воно нестандартне, вільне, ініціативне, оскільки дитині важливіше висловитися
самій, ніж вислуховувати іншого. Спілкування з однолітками багатше та
різноманітніше, ніж з дорослими, бо включає управління діями партнера, їхній
контроль, показ своїх зразків, порівняння з собою тощо.
Ученими доведено, що у процесі педагогічно
цілеспрямованої взаємодії відбувається перебудова психіки школярів, між ними
утворюється достатньо складна система зв’язків. У її основі лежить розподіл
ролей у реалізації пізнавальної діяльності, бо організація спілкування в
навчанні дає можливість кожному учневі випробувати себе в різноманітних
якостях. Урегульовані інформаційні потоки зміцнюють систему зв’язків, що
складається, приводячи до взаємозбагачення школярів [2].
ЛІТЕРАТУРА
1.
Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания /Б.Г.
Ананьев. – Л. : Изд-во Ленинградского университета, 1968. – 188 с.
2.
Андреева Г.М. Социальная психология / Г.М.
Андреева. - М. : Изд-во МГУ, 1980.– 416 с.
3.
Буева Л.П. Социальная среда и сознание личности
/ Л.П. Буева. - М. : Изд-во
Моск. ун-та, 1968. – 268 с.
4.
Грехнев В.С. Культура педагогического общения.:
Кн.для учителя / В.С. Грехнев. - М. :
Просвещение, 1990. – 142 с.
5.
Леонтьев А.А. Педагогическое общение / А.А.
Леонтьев. - М.:
Знание, 1979. – 47 с.
| 
