Аліна Ковтун
(Переяслав-Хмельницький)
ЕКОЛОГІЧНЕ ВИХОВАННЯ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ: ТЕОРЕТИЧНИЙ
АСПЕКТ
На сучасному етапі розвитку суспільства в цілому та системи освіти зокрема
проблема традиційної взаємодії навколишнього середовища з людиною є актуальною
та і потребує нагального вирішення. Якщо люди в найближчому майбутньому не
навчаться дбайливо відноситися до природи, вони знищать себе. А для цього треба
виховувати екологічну культуру і відповідальність. І починати екологічне
виховання необхідно з молодшого шкільного віку, оскільки в цей час набуті
знання можуть надалі перетворитися в міцні переконання.
Проблема
взаємовідношення людини і природи є предметом дослідження багатьох мислителів
різних областей наукового знання минулого і сучасності, зокрема Я.А.
Коменського, Ж.-Ж. Руссо, Г. Песталоцці, Ф. Дістверга, Д. Ушинського та ін.
Альтернативою прагматизму і утилітаризму по відношенню до природи є праці
російських просвітителів В. Белінського, О. Герцена, М. Добролюбова, Д.
Пісарєва, М. Чернишевського та ін. Ідеї педагогів минулого про виховну цінність
природи знайшли своє віддзеркалення в діяльності вітчизняних методистів у
області природознавства, зокрема О. Герда, О. Бекетова, К. Тімірязева, Д.
Кайгородова та ін.
Сьогодні посилюється необхідність впливу на духовну сферу
особистості, формування етичного компоненту екологічної культури, що є
прерогативою процесу екологічного виховання [1]. На кожному віковому етапі розвитку особистості
екологічна культура має свої специфічні характеристики. Підвищення рівня екологічної вихованості
молодших школярів знаходиться в прямій залежності від повноти наукових уявлень
про своєрідність процесу екологічного виховання на кожному віковому відрізку і
його практичної реалізації з урахуванням виявлених особливостей. Зазначимо, що
поняття «екологічна культура» ввійшло в науковий обіг порівняно недавно,
сформувавшись на базі вже існуючих понять про природовідповідність
розвитку.
Сучасними завданнями
екологічного виховання є сприяння накопиченню молодшими школярами екологічних знань,
виховання любові до природи, прагнення берегти, примножувати її, формування
вмінь і навичок діяльності в природі. Екологічне виховання передбачає розкриття
сутності світу природи – середовища перебування людини, яка повинна бути
зацікавлена у збереженні цілісності, чистоти, гармонії в природі. Це передбачає
уміння осмислювати екологічні явища, робити висновки про стан природи, розумно
взаємодіяти з нею. Естетична краса природи сприяє формуванню моральних почуттів
обов'язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної
діяльності [2].
Екологічне виховання
здійснюється на всіх етапах навчання у школі, на кожному з яких ставиться певна
мета, завдання, добирається відповідна методика з огляду на вікові особливості
школярів. Зокрема, перший етап (молодші школярі) – формуються перші уявлення
про навколишній світ, про живу і неживу природу, про ставлення до природи, що
виявляється в конкретній поведінці на емоційному рівні. Загальна
мета екологічного виховання учнів початкової
школи може
бути реалізована через систему завдань: формування в учнів розуміння необхідної
гармонії людини з природою; оволодіння знаннями по природу (зокрема свого краю);
виховання почуття відповідальності за природу як національне багатство, основу
життя на Землі; формування готовності до активної екологічної діяльності та
основ глобального екологічного мислення
тощо.
Одним із стратегічних
напрямів у шкільній екологічній освіті є екологізація навчально-виховного
середовища освітнього закладу та шкільних дисциплін. Проте в даний час
єдиного трактування цього терміну поки немає. На думку Н. Реймерса,
екологізація – проникнення екологічних ідей у всі сфери суспільного життя [5, c. 54].
І. Герасимов визначав поняття «екологізація» як сукупність методів і засобів
оптимізації природокористування. І. Блехцин і В. Мінєєв визначають екологізацію
як принцип екологізму, який полягає у визнанні тісного взаємозв’язку різних
форм і проявів сучасного життя з навколишнім середовищем. В. Максаковський
вважає, що екологізація припускає розгляд людини в нерозривному зв’язку з
середовищем [4, c. 45].
На наш погляд, таке масове захоплення екологізацією
призводить до механічного насичення шкільних підручників природоохоронним
матеріалом. Однобічність такого підходу очевидна, оскільки природоохоронне
навчання і виховання в недалекому минулому відчутного результату не принесло. У
даному випадку ми стикаємося з недотриманням загальнодидактичного принципу –
врахування вікових особливостей школярів в навчально-виховному процесі. Ми
підтримуємо думку В. Калініна, який вважає недопустимим інформувати учнів про
проблеми, не підкріплюючи це відомостями про можливість і шляхи рішення цих
проблем. «Якщо діти не бачать позитивних прикладів вирішення проблем, –
зазначає науковець, – якщо освіта не даватиме їм можливості знайти власний
досвід вирішення екологічних проблем на рівні своєї сім’ї, своєї школи, своєї
місцевості – це приведе до апатії, зневіри у власні сили, зниження соціальної
активності. Отже, в екологічній освіті повинні бути збалансовані «світлі» і
«темні» аспекти проблеми стану і охорони навколишнього середовища» [3, c. 40].
Таким чином, під екологізацією навчально-виховного
середовища освітнього закладу та навчальних дисциплін слід розуміти таку
дію на розум учня, при якій він засвоює єдність і неподільність природи Землі,
необхідність оптимізації процесів взаємодії людського суспільства з навколишнім
середовищем, опановує елементарні навички географічного прогнозування, розуміє
цінності навколишнього середовища в найширшому значенні, виконує правила
індивідуальної поведінки в природі, проявляє готовність особистої участі в
процесі оптимізації взаємостосунків людини і навколишнього середовища, володіє
просторовим мисленням в аспекті взаємодії суспільства і навколишнього
середовища.
ЛІТЕРАТУРА
1. Екологізація навчально-виховного
середовища освітнього закладу:
навч.-метод. посіб. / [уклад.: Н. В. Кудикіна та ін.]. – Обухів: Обухів. друк., 2010. – 203 с.
2. Екологічне виховання молодших школярів: навч. посіб. для студ. пед. фак. і вчителів початкових
кл. / [Біда О.А., Волошина Г.П., Гонзуль В.П. та ін.]. – К.: Наук. світ, 2002.
— 336 с.
3.
Калинин В. Формула экологического образования / Калинин В. //
Евразия. Природа и люди. – 1997. – № 6. – С. 39–40.
4.
Максаковский В.П. О сквозных направлениях в
школьной географии / Максаковский
В.П. // География в школе. – 1998. – № 1. – С.
45–50.
5.
Реймерс Н.Ф. Экологизация. Введение в
экологическую проблематику: учеб. пособ. /
Реймерс
Н.Ф. – М., 1994.
– 100 c.
| 
