Тетяна Форостюк,

Людмила Рудна

(Переяслав – Хмельницький)

АКТИВІЗАЦІЯ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ НА УРОКАХ МОВИ

         Проблема формування пізнавальної активності учнів належить до найбільш актуальних у сучасній дидактиці й методиці вивчення окремих предметів. Кожна епоха соціального розвитку суспільства ставить свої завдання до змісту освіти рідною мовою. Актуальність проблеми зумовлена особливостями сучасного стану освіти й розвитку суспільства в цілому. Визначають її три основні тенденції: соціальне значення, ступінь розробленості й практична потреба.

         Соціальний аспект досліджуваної проблеми зумовлений визначенням людини як найвищої цінності: її права на вільний розвиток та реалізацію своїх здібностей, що потребує посилення розвитку активності й самостійності учнів у процесі навчання.

         Пізнавальна активність – це властивість особистості, яка інтенсивно формується в шкільні роки й впливає на характер поведінки й діяльності людини протягом усього життя. Це й передумова, і результат розвитку школяра; це й мета, засіб і результат активізації навчально – виховного процесу. Тобто, пізнавальна діяльність – особлива, бо суб’єктом її є учень, який формується, його свідомість, інтелект. Саме тому значна увага надається докорінній перебудові загальноосвітньої школи, котра, як і суспільство в цілому, не може повноцінно функціонувати без активної, ініціативної та самостійної особистості. На жаль, часто вчитель не володіє арсеналом методичних засобів, які активізують пізнавальну діяльність школярів.

         Дослідження доводять, що там, де ведеться систематична робота над розвитком мовлення, спостереження над фактами мови, виникає позитивне ставлення до навчання. Адже шлях боротьби за високу успішність, а відповідно активність, лежить передусім через мовну культуру.

         Внаслідок проведеної роботи вчені дійшли висновку, що пізнавальна активність є передумовою та результатом розвитку школяра. А тому важливе завдання вчителя – пробудити в кожного учня пізнавальну активність, допитливість, прагнення мислити, робити самостійні висновки. А для цього недостатньо цікавих пізнавальних запитань учителя, треба, щоб і в самих учнів виникали запитання, щоб вони самі вміли запитувати про невідоме. Цю думку підкреслювали видатні педагоги ( А. Дістервег, К. Д. Ушинський, В. О. Сухомлинський). Вони вважали, що в запитаннях учнів виявляються пізнавальні потреби, природні нахили й здібності. В інтелектуальній діяльності, яка відбувається під впливом пізнавального інтересу, проявляється активний пошук, здогадка, дослідницький підхід. Щукіна Г. І. виділяє такі істотні ознаки пізнавального інтересу: інтелектуальну спрямованість пошуку нового в об’єкті; прагнення ознайомитись із предметом ближче, пізнати його глибоко й всебічно [2, с. 12].

         Пізнавальна активність нерозривно пов’язана з розумовим розвитком. Знання – необхідна умова мислення й активізації. Необхідно озброїти учнів ефективними методами й прийомами роботи, сформувати вміння організовувати й контролювати власну діяльність. Навчити молоду людину вчитися – це,  перш за все , виробити вміння організовувати себе. Адже практика доводить, що ключ до успіху – в самоорганізації особистості. Важливо переконати учня, що все позитивне й негативне залежить лише від нього, від рівня його свідомості, від уміння планувати життя. Треба «відкривати», керувати й зацікавлювати кожного учня, виходячи з індивідуальних особливостей. Цікавою є та робота, яку гарно вміємо робити. Дослідження показали, що інтерес викликає сам процес оволодіння знаннями. Для того, щоб навчання дійсно стало засобом свідомого розвитку, необхідно виконувати одну універсальну умову – суб’єкт, що розвивається, має включатися в активну діяльність і спілкування. Дослідження доводять, що низький рівень активності – результат того, що учень – лише пасивний об’єкт.

На думку відомого польського дидакта В. Оконя, в основі справжньої активності є усвідомлення необхідності засвоювати матеріал, розуміння мети навчання (зацікавленість), інтелектуальне задоволення від вирішення задач [1, с. 23 - 27].

         До прийомів, які ставлять учнів в активну позицію на уроці, можна віднести ряд навчальних ситуацій:

−       ситуації , у яких учень має захищати свою думку;

−       ситуації, які спонукають школярів ставити запитання вчителю, товаришам;

−       рецензування відповідей, творчих робіт;

−       активна допомога товаришеві;

−       виконання завдань, розрахованих на використання додаткової літератури;

−       вільний вибір завдань, переважно пошукових;

−       створення ситуацій обміну інформацією серед учнів;

−       самоперевірка, аналіз власних пізнавальних і практичних робіт.

ЛІТЕРАТУРА

1.Оконь В. Основы проблемного обучения / Оконь В. – М. : Просвещение, 1968.− 208 с.

2. Щукина Г. И. Проблема познавательного интереса в дидактике / Г. И. Щукина – М. : Педагогика, 1971. − 174 с.