Лариса Ткаченко, Тетяна
Чадай
(Переяслав-Хмельницький)
ІННОВАЦІЙНА
КОМПЕТЕНТНІСТЬ ПЕДАГОГА ВИЩОЇ ШКОЛИ
На
сучасному рівні розвитку цивілізації особливу роль відіграє інноваційний
потенціал суспільства, що потребує людей, здатних системно й конструктивно мислити,
швидко знаходити потрібну інформацію, приймати адекватні рішення, створювати
принципово нові ідеї в різних галузях знання. А це у свою чергу формує
соціальне замовлення на нові підходи в системі освіти, нове педагогічне
мислення, нове ставлення педагога до своєї діяльності, результатом якої має
бути виховання «інноваційної людини». Для цього в освітній сфері має панувати
дух творчості, постійного пошуку, які є живильним середовищем для нових ідей,
шукань, досягнень.
Професійна
готовність є закономірним результатом спеціальної підготовки, самовизначення,
освіти й самоосвіти, виховання й самовиховання. Це – психічний, активно-дієвий
стан особистості, складна її якість, система інтегрованих властивостей. Така
готовність регулює діяльність, забезпечує її ефективність. Однією з важливих
якостей педагога, умов успішності його як професіонала є готовність до
інноваційної діяльності.
Враховуючи всю
повноту актуальності питань компетентнісного підходу викладачів до своєї
діяльності, стає зрозумілим великий інтерес науковців до даної теми: Г.О.
Андрощука, В.П. Безпалька, Н.В. Василенко, Л.М. Ващенко, Л.І. Даниленко, Т.І.
Євтухова, В.Г. Кременя, В.І. Маслова, В.Ф. Паламарчук, О.Я. Савченко, Д.В.
Табачника В.В.Титова, та ін.. У своїх працях вчені досліджують питання
впровадження інноваційної політики в освіті. Особлива увага приділяється
питанням управління інноваційними процесами в умовах євроінтеграції України,
забезпечення трансферу технологій.
Важливою складовою
державної соціально-економічної політики України є її інноваційна стратегія,
яка визначає цілі і напрямки розвитку освіти і науки. У межах виконання
інноваційних програм та проектів вирішується питання підвищення ефективності
використання наукових досліджень та впровадження їх результатів у практику.
Мотиваційний
компонент готовності до інноваційної педагогічної діяльності виражає
усвідомлене ставлення педагога до інноваційних технологій та їх ролі у
розв'язанні актуальних проблем педагогічної освіти. Він є стрижнем, навколо
якого конструюються основні якості педагога як професіонала, оскільки від того,
чим мотивує педагог свою готовність до інноваційної діяльності, залежать
характер його участі в інноваційних процесах, досягнуті результати у навчанні і
вихованні дітей [3].
Професійна
зорієнтованість на інноваційну діяльність зосереджується під час навчання у
вузі. Цей період, коли майбутній педагог особливо чутливий до складних проблем
освіти, складних педагогічних ситуацій, вважають сенситивним (сприятливим) для
розвитку мотиваційно-ціннісного ставлення до педагогічних інновацій. Як
свідчить аналіз, для багатьох педагогів-практиків характерний низький рівень
сформованості інноваційної поведінки, готовності до інноваційної діяльності, що
значною мірою є породженням традиційного вузівського навчання.
Інноваційна
поведінка педагога — сукупність зовнішніх виявів його особистості, в яких
розкривається внутрішнє «Я» (світовідчуття, світогляд, особистісні
особливості), спрямовані на зміну складових сучасно)' системи освіти.
Професійна
компетентність – це професійна підготовка і здатність суб’єкта праці до
виконання завдань і обов’язків діяльності, міра й основний критерій його
відповідності вимогам професійної діяльності [2].
Професійна
компетентність викладача є складним системним утворенням, основними елементами
якої є:
·
підсистема професійних знань як
логічна системна інформація про навколишній і внутрішній світ людини,
зафіксована в її свідомості;
·
підсистема професійних умінь як
психічних утворень, що полягають у засвоєнні людиною способів і технік
професійної діяльності;
·
підсистема професійних навичок
– дії, сформовані в процесі повторення певних операцій і доведені до
автоматизму;
·
підсистема професійних позицій
як сукупності сформованих установок і орієнтацій, відношення та оцінок
внутрішнього і навколишнього досвіду, реальності і перспектив, а також
домагань, які визначають характер професійної діяльності і поведінки викладача;
·
підсистема
індивідуально-психологічних особливостей викладача – поєднання різних
структурно-функціональних компонентів психіки, які визначають індивідуальність,
стиль професійної діяльності, поведінки і виявляються у професійних якостях
особистості;
·
підсистема акмеологічних
інваріант – внутрішніх збудників, які обумовлюють потребу фахівця, тобто
викладача в постійному саморозвитку, творчості та самовдосконаленні.
Головним орієнтиром вищої освіти було надання студентам
освітніх послуг у вигляді певної сукупності професійних знань, умінь, навичок,
необхідних для одержання диплому фахівця. На сьогодні такий підхід втратив свою
ефективність, будучи неспроможним задовольнити нагальні потреби сучасного
суспільства та попит ринкової економіки, які вимагають підготовки творчого,
адаптативного до умов професійної діяльності фахівця [4].
Враховуючи цей момент, вища освіта має орієнтуватися на наявні
та передбачувані потреби й стратегічні орієнтири своєї роботи; своєчасно
реагувати на основні закономірності розвитку українського суспільства та
міжнародні спільноти; сприяти формуванню і професійному становленню творчої
особистості педагогів. З давніх-давен вчитель, педагог був у пошані
суспільства, адже саме від вчителя найбільшою мірою залежить розвиток людства.
Одним із найголовніших завдань в педагогіці є формування
засобів індивідуального підходу до особистості учня, а для цього необхідне
глибоке та повне розуміння усіх граней цієї особистості.
Для вищої школи ці завдання даного напрямку ускладнюються,
що зумовлено обмеженим часом для спілкування викладача зі студентами, та
здійсненням такого спілкування, здебільшого, лише в ситуаціях навчального
процесу. При цьому нехтується індивідуальна робота з кожним студентом як із
самодостатньою особистістю. Вирішення питання сприйняття особистості студента є
рівномірно складним і важливим завданням навчального процесу, за вирішення
якого розкриваються всі умови для саморозвитку і самореалізації студента в
процесі навчання і в майбутній професійній діяльності [5].
Серед якостей, необхідних для здійснення діяльності та
управління інноваційною діяльністю у сфері освіти, обов’язково мають бути
розвинені креативне мислення, комунікабельність, компетентність, організаційні
здібності, ініціативність, професіоналізм, патріотизм, підприємливість,
рішучість, ділова активність, відповідальність, вміння оперативно приймати
рішення, бажання впроваджувати інноваційні технології, цілеспрямованість,
вміння навчатись протягом усього життя, тощо.
Крім цього,
виокремлюється низка проблем у формуванні управлінської компетенції сфері
трансферу технологій. По-перше, обізнаність педагогічних працівників в
інноваціях наукових технологій та розробок, а також міжнародних та
міжвузівських наукових контактів стосується лише тієї галузі, в якій вони мають
освіту або власні наукові досягнення, а всі інші (більшість) напрямів
інноваційної роботи у ВНЗ, та усі інші напрями встановлення можливих
міжнародних та міжвузівських контактів, лишаються поза увагою. [1]
Беручи вищесказане
до уваги, є зрозумілою необхідність створення у вищих навчальних закладах
спеціальних підрозділів з управління інноваційною науковою діяльністю та
трансфером технологій, та вивчення програми щодо управління інноваційною
науковою діяльністю та трансфером технологій (організація регуляторних
тематичних нарад, конференцій і семінарів), чіткий поділ на напрями й рівні
контролю інноваційною науковою діяльністю та трансфером технологій.
Отже, інноваційна
компетентність викладача, якісне використання свого внутрішнього
інтелектуального ресурсу значною мірою визначає результативність функціонування
ВНЗ, де поєднана освітня та наукова діяльність. Отже, при підготовці кадрів для
вищої школи більшої уваги потребує питання розвитку їх компетентнісних якостей.
ЛІТЕРАТУРА
1.
Андрюханова В.М. Сучасні
підходи щодо вирішення проблеми підготовки вчителя до інноваційної діяльності /
В.М. Андрюханова // Управління школою. – 2004. – № 34. – С. 7.
2.
Аузіна М.О. Інноваційні процеси
в освіті : навч. посібник / М.О.Аузіна, А.М.Возна. – Львів : ЛБІ НБУ, 2003 –
130 с.
3.
Гузій Н. Основи педагогічного
професіоналізму./К.: НПУ, 2004.
4.
Коломієць Н. Вплив ціннісних
орієнтацій на формування компетентностей
особистості.// Імідж сучасного педагога. – 2012. - №6.
5.
Джерело педагогічної
майстерності. Інноваційна сільська школа : науково-методичний журнал. – Випуск
№ 1(41). – Харків: ХОНМІБО, 2009. – 172 с.
| 
