Шульган Віра Володимирівна - ПРОБЛЕМИ КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ У ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ У ВИЩІЙ ШКОЛІ - Каталог файлів - ІІ Міжнародної науково-практичної
Середа, 07.12.2016, 15:25
ІІ Міжнародна науково-практична Інтернет-конференція
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
ФІЛОСОФСЬКІ ТА ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ КОМПЕТЕНТНІСНОЇ ПАРАДИГМИ ОСВІТИ [38]
ФІЛОСОФСЬКІ ТА ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ КОМПЕТЕНТНІСНОЇ ПАРАДИГМИ ОСВІТИ
ТЕНДЕНЦІЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ ДОШКІЛЬНОЇ, СЕРЕДНЬОЇ ТА ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ НА ЗАСАДАХ К.П. [43]
ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ РЕАЛІЗАЦІЇ КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ В НЕПЕРЕРВНІЙ ОСВІТІ [17]
ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ НЕПЕРЕРВНОЇ ОСВІТИ [18]
ПРОБЛЕМИ КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ У ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ У ВИЩІЙ ШКОЛІ [47]
УПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМИ КОМПЕТЕНЦІЙ ЯК ОСНОВИ ПІДГОТОВКИ КОНКУРЕНТНОЗДАТНИХ ФАХІВЦІВ [27]
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
 Каталог файлів
Головна » Файли » ПРОБЛЕМИ КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ У ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ У ВИЩІЙ ШКОЛІ

Шульган Віра Володимирівна
[ Викачати з сервера (40.5Kb) ] 11.02.2013, 19:30

Віра Шульган

(Переяслав-Хмельницький)

 

СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ ІНТЕРКУЛЬТУРНОГО НАВЧАННЯ СТУДЕНТІВ ІНОЗЕМНОЇ ФІЛОЛОГІЇ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

 

Володіння іноземною мовою із суто прагматичною та функціональною метою вже не відповідає потребам сьогодення. Виникає необхідність доповнити традиційне оволодіння комунікативними уміннями інтеркультурно виправданим, гуманістично орієнтованим змістом. Таким чином, головним чинником, що зумовлює необхідність введення принципу інтеркультурності в освіту виступає полікультурність сучасного соціуму [5, С. 48]. Ряд науковців (В. Редько, Л. Мамонова, С. Полякова) зазначає, що процес становлення інтеркультурної парадигми зумовлений трансформаційними процесами, що відбуваються на міжнародній арені, і засвідчений відповідними документами, підготовленими за результатами діяльності двох комісій ЮНЕСКО (1997 р.) з питань інтеркультурної освіти: «Культура і розвиток» та «Освіта в XX столітті» [3, С. 22].

Інтеркультурна спрямованість змісту освіти полягає у залученні до світової культури, формування моральних та естетичних цінностей. Соціально-педагогічні аспекти інтеркультурного спілкування становлять життєво необхідний елемент професійної компетентності вчителя іноземної мови [4, С. 146].

Викладач іноземної мови має сприяти формуванню наступних інтеркультурних вмінь:

1) забезпечення усвідомлення студентами того, що входження у світ іншомовної культури сприяє формуванню його особистості як суб’єкта рідної культури;

2) формування уявлень і судження про культуру країни, мова якої вивчається через ознайомлення з реальною дійсністю, що представлена предметно (на фотознімках, ілюстраціях, плакатах, слайдах, малюнках, у символіці, документальних та художніх фільмах тощо)

3) ознайомлення з предметно-вербальним відображенням реальної дійсності (програми радіо, телебачення,      квитки, етикетки, формуляри, анкети і т. ін.) та використовувати їх як навчальні тексти;

4) залучення до знайомства з кращими зразками мистецтва, що становлять національне багатство народу [5, С. 13].

Вагому роль у процесі навчання має займати встановлення контактів через електронну пошту. У процесі опосередкованого спілкування створюються зразки інтеркультурного спілкування, діалогічні за формою, побудовані за принципом інформаційної, емоційної або оціночної прогалини. За допомогою таких навчальних матеріалів студенти аналізують та дискутують не тільки про лінгвістичні, а й культурні відмінності з наступним виконанням рольових ігор, в яких учасники – представники різних культур набувають інтеркультурного досвіду і шукають ефективні шляхи його втілення у професійному контексті [4, С. 53]. Одним із шляхів формування інтеркультурної компетенції є застосування таких навчальних інструментів нового покоління, як вебквести (webguests), електронні щоденники (blogs), електронні портфелі (e-portfolio) і подкасти (podcasts) тощо [4, С. 59].

Інтеркультурний підхід до вивчення мови як іноземної ґрунтується на процесах розуміння через мову всіх виявів культури, а це означає, що навчання мови – це навчання культури, тобто формування інтеркультурної компетенції [5, С. 25]. Вивчення мови як іноземної включає оволодіння інтеркультурною компетенцією, без якої розуміння і взаєморозуміння у світі, який щораз більше глобалізується та інтернаціоналізується, ледве чи можливе.

Інтеркультурне навчання спрямоване на розуміння системи орієнтирів представника іншої культури та її інтеграцію у власну систему, і, отже, на відповідну вербальну, невербальну чи паравербальну поведінку у певній ситуації. Вибір адекватної вербальної , невербальної, паравербальної поведінки зумовлений обсягом необхідних базових декларативних знань про мову, країну, людей, вартості, тобто про центральний культурний стандарт.

Інший, невідомий світ, чужина, чужоземна мова постійно викликають запитання, потребу пояснити, переконати чи заперечити. Знайомство з чужим – це знайомство з іншим центральним культурним стандартом, розуміння і толерантне сприйняття нового, незвичного, невідомого. Це знайомство, на думку більшості науковців, проходить такий дидактичний шлях:

1. Перцепція фонових знань. Відбувається активізація уже відомого, його категоризація. Категоризація пов’язана з багатьма когнітивними процесами та операціями, як наприклад, порівняння, ідентифікація, уподібнення, ідентичність тощо. Центром певної категорії є ядро, прототип, типовий представник, якому притаманні найважливіші ознаки цієї категорії. Всі інші об’єкти, що належать до цієї категорії, групуються навколо ядра – прототипу з більш чи менш послабленою подібністю. Метод прототипної семантики вияв­ляється особливо успішним на лексико-семантичному рівні в аналізі полісемії.

2. Рецепція – це осмислення і сприйняття інших/чужих культурних орієнтирів (норм, правил, оцінок, вартостей, переконань), тобто центрального культурного стандарту. Рецепція потребує інтеграції чи певного пристосування до цього культурного стандарту. Пристосування тут відбувається на індивідуальному рівні, до того ж доводиться грати дві різні ролі. З одного боку вивчаєш мову і правила поведінки (вербальної, невербальної) у чужоземній країні, щоб її знати і володіти нею, а з іншого боку, намагаєшся уникнути своєрідної окультуризації [3, С. 145].

Висновки. Інтеркультурне навчання – це не тільки вивчення мови й ознайомлення з чужоземною культурою, це краще пізнання своєї рідної мови, власної культури. Формування інтеркультурної компетенції не є дуже поширеним в умовах сучасної вищої школи.

 

ЛІТЕРАТУРА

1.                 Гордієнко Л. Л. Формування кроскультурної грамотності учнів при вивчені іноземної мови в контексті діалогу культур / Л. Л. Гордієнко // Вісн. Житомир. держ. ун-ту ім. І. Франка. 2004. N 19. С. 87 91.

2.                 Загальноєвропейські рекомендації  з мовної освіти: вивчення, викладання, оцінювання / Наук. ред. укр. видання доктор пед. наук проф. С. Ю. Ніколаєва. К.: Ленвіт, 2003.273 с.

3.                 Комарницька Т. М. Інтеркультурний підхід до вивчення мов у контексті європейського розмаїття культур // Іноземна філологія. – № 115. 2005. С. 256 262.

4.                 Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти. К.: Голос України. 1996.

5.                 Малицька І. Д. Досвід американських літніх шкіл у формуванні інтеркультурної ментальності // Педагогічна газета. №8 (109). 2003. С. 8 14.

 

 

Категорія: ПРОБЛЕМИ КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ У ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ У ВИЩІЙ ШКОЛІ | Додав: jww1
Переглядів: 219 | Завантажень: 47 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2016
Пошук
Друзі сайту
Конструктор сайтів - uCoz