Любов
Різник,
Людмила
Погребна
(Переяслав-Хмельницький)
ПЕДАГОГІЧНИЙ
КОНТРОЛЬ ЯКОСТІ НАВЧАННЯ У ВИЩОМУ НАВЧАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ
Педагогічний контроль – єдина
навчально-методична система діагностичної діяльності викладача та студента під
керуванням викладача, яка спрямована на оцінювання результатів якості
навчального процесу [1, с.7]. У навчальній діяльності контроль забезпечує
зовнішній зворотній зв’язок та самоконтроль студента. Планомірне здійснення
контролю дозволяє привести в систему засвоєний за певний період матеріал,
виявити успіхи в навчанні, проаналізувати прогалини і недоліки в засвоєнні
знань, умінь і навичок, розвиток науково-пізнавальних інтересів студентів.
Сучасні вимоги до
забезпечення відповідного рівня контролю базується на принципі наукової обґрунтованості
вимог до знань, умінь і компетентності як еталону якості загальної моделі
навчання й професійного зростання спеціаліста. Але ідеї та принципи
інноваційних технологій навчання потребують розробки адекватної сьогоденню
науково-обґрунтованої системи вимірювання та оцінювання рівня успішності
студентів та магістрантів. Таке вимірювання має відповідати вимогам загальної
теорії вимірів і спиратися на критерії, які дозволяють більш об’єктивно оцінити
якість отриманих результатів. Найважливішими серед загальновідомих критеріїв,
безумовно, є об’єктивність, валідність, точність.
Увага сучасних
вітчизняних та зарубіжних вчених-педагогів і методистів до визначеної проблеми
в значній мірі викликана потребою вирішення основних протиріч навчального
процесу в сучасному вищому навчальному закладі. Такими суперечностями прийнято
вважати: протиріччя між фронтальною передачею знань і їх індивідуальним
засвоєнням; між комплексним, інтегральним використанням отриманих знань в
професійній діяльності та розрізненістю цих знань з різних навчальних
предметів; між абстрактністю індивідуальної навчальної діяльності студента та
реальною колективною діяльністю спеціаліста [2].
Прийнято виділяти
наступні основні методи контролю: повсякденний нагляд, усний (індивідуальний,
фронтальний, комбінований); перевірка письмових робіт (проведення контрольних,
перевірка самостійних робіт, робота із зошитами на друкованій основі); захист
курсових, дипломних, магістерських проектів; заліки, екзамени.
Залежно від специфіки
організації контролю виділяють п’ять основних його форм: індивідуальний –
засвоюється для ґрунтовної перевірки викладачем знань, умінь і навичок окремих
студентів; фронтальна форма контролю – проходить частіше у вигляді жвавої
бесіди, коли студенти дають короткі відповіді за невеликим навчальним
матеріалом; групова – контроль здійснюється лише для означеної групи студентів;
комбінована – це поєднання індивідуального контролю з фронтальним і груповим;
самоконтроль – забезпечує внутрішній зворотній зв’язок у процесі навчання,
нерідко за допомогою сучасних технічних засобів.
Основними видами контролю за навчальною
діяльністю у системі, яка склалась у вітчизняній вищій школі, є міжсесійний та
підсумковий. Міжсесійний – це поточне контролювання навчального процесу в
період навчального семестру (попередня,поточна і тематична перевірка).
Підсумковий – це семестровий контроль, який включає семестровий залік і
семестровий іспит, державний іспит.
Система контролю якості засвоєння студентами
навчального матеріалу, що склалась в роботі кафедр, виконує важливі функції,
серед яких частіше називають чотири (контрольна, навчальна, виховна, мотивуюча
і розвиваюча). Але, наприклад, Н.П. Волкова виділяє ще діагностичну, стимулюючу
та управлінську функції. В той же час А.М. Алексюк додає ще оцінювальну та
самооцінювальну функції. В.І. Звонніков і М.Б. Челишкова визначають порівняльну
та прогностичну функції контролю. Показниками якості результатів навчання
прийнято вважати повноту, узагальненість, системність, гнучкість та глибину
знань[3].
Сьогодні процес удосконалення контролю та якості
навчально-виховної роботи характеризує пошук шляхів його осучаснення, які на
даному етапі поки що об’єднують традиційні оціночно-контролюючі форми з новими
технологіями.
Помітно змінюється характер педагогічного
контролю, перехід до нових технологій та інноваційних вимірів дозволяє оцінити
компетентності, здібності до творчої професійної діяльності студента, тобто
вміння застосовувати знання у нестандартних практичних ситуаціях.
В осучасненні контрольно-оціночної системи
особлива роль відводиться стандартизованим тестам, які не тільки зводять до
мінімуму авторитарність і суб’єктивізм процедури оцінювання, але, завдяки своїй
аудентичності (багатомірності, комплексності й багатогранності) дозволяють
активізувати навчальну, мотиваційну та розвиваючу функцію контролю.
Як свідчить проведений аналіз проблеми, основна
тенденція сучасної системи контролю полягає у використанні різноманітних
моделей контрольно-оцінюючої діяльності викладача та студента, які спираються
на різноманітні методики, банк інноваційних вимірників, стандартизованих шкал,
тестів та інших програмних інструментальних засобів.
Дослідники процесу контролю якості навчання
підкреслюють, що використовуючи інноваційні підходи, необхідно пам’ятати про
багатогранність оцінювання та доцільність використання інновацій. Вони
висувають вимоги важливості поєднання різноманітних засобів контролю,
необхідність їх підкреслення технічними та автоматизованими технологіями,
іншими додатковими інформаціями.
ЛІТЕРАТУРА
1. Волков Н.И. Тестовый контроль знаний: учебное пособие / Волков Н.И., Алексеев А.Н., Алексеев
Н.А.. – Сумы : ИТД «Университетская книга», 2004. – 109 с.
2. Лобанов А.П. Модульный подход в
системе высшего образования: основы структурализации и метапознания /
А.П.Лобанов. – Минск : РИВШ, 2008. – 84 с.
3. Мельникова І.М. Педагогічний контроль
ефективності та якості навчально-виховного процесу в системі роботи кафедри.
Нові технології навчання: [наук. зб.] / Інститут інноваційної технології і змісту освіти
МОН України. – К. – Вип. №63. – Ч. 2. – С. 32 – 37.
| 
