Ольга Питкина
(Иркутск,
Россия)
СОЦИАЛЬНО-ПЕДАГОГИЧЕСКОЕ
СОПРОВОЖДЕНИЕ СТУДЕНЧЕСКОЙ СЕМЬИ В УСЛОВИЯХ ВУЗА
В настоящее время в российском
обществе семья и как социальный институт, и как малая социальная группа,
выступает приоритетным направлением социальной политики. Практика показывает,
что эффективность общей системы государственной семейной политики зависит,
прежде всего, от информированности субъектов этой политики о состоянии и
самочувствии различных категорий семей, их конкретных потребностях в определенных
формах социальной помощи и поддержки со стороны властных структур и
общественных образований.
Одним из важнейших направлений
семейной политики является государственная поддержка молодых семей, к которым
можно отнести и студенческие семьи. Необходимость социально-педагогического
сопровождения студенческой семьи заключается, с одной стороны в стабилизации
такой семьи, формировании комфортного психологического климата внутрисемейных
отношений, а с другой - в формировании конкурентоспособного специалиста для
современного рыночного производства.
Несмотря на работу, проводимую
вузами страны, по оказанию различных видов помощи студенческим семьям, в целом
ощущается раздробленность проблематики, отсутствие ее целостного осмысления,
ограниченность выхода на модельную интерпретацию, в связи, с чем возникает ряд
устойчивых противоречий между:
- общественной необходимостью в
успешных студенческих семьях, обладающих высоким воспитательным потенциалом и
позитивным нравственно-психологическим климатом, и недостаточной поддержкой
этих семей в решении проблем со стороны социальных институтов общества;
- имеющимся у университета
педагогическим потенциалом в оказании помощи студенческой семье и недостаточным
использованием этого потенциала;
- потребностью в использовании
в педагогической практике новых форм и технологий социально-педагогического
сопровождения студенческих семей и недостаточной их разработанностью.
В Восточно-Сибирской
государственной академии образования города Иркутска было проведено
исследование, в ходе которого мы установили, что студенческая семья имеет ряд
проблем, несвоевременное решение которых ведет к распаду семьи. Проанализировав
их, молодые люди выделили такую наиболее острую проблему, как материальные
трудности (45% опрошенных студентов). На втором месте оказались жилищные
проблемы (40%), на третьем – проблемы, связанные с учебной деятельностью
(15%).
Также в ходе нашей работы, мы
установили, что студенты находят положение современной студенческой семьи
крайне затруднительным (65% респондентов), 35% опрошенных считают, что
студенческая семья в современном обществе находится в вполне нормальном
положении. Основным мотивом вступления в брак молодые люди считают рождение
ребенка (75%), на втором месте оказалось обоюдное решение будущих супругов (20%)
и лишь 5% опрошенных представителей студенчества педагогического университета
основным мотивом вступления в брак
считают любовь. На вопрос «К чему вы стремитесь в жизни?» большинство
студентов ответили, что стремятся к высокому материальному достатку (55%) и
созданию крепкой семьи (45%).
Таким образом, можно сделать
вывод о том, что современные студенты все-таки заинтересованы в создании
благополучной семьи, но не спешат создавать ее в период обучения из-за
материальных и жилищных проблем.
На базе Восточно-Сибирской
государственной академии образования в городе Иркутске была разработана система
социально-педагогического сопровождения студенческой семьи, которая реализуется
в форме клуба молодой семьи, целью которого является оказание помощи молодой семье
силами вуза. Студенческая семья – это семья группы риска, которой, несомненно,
требуется помощь, как со стороны учебного заведения, так и со стороны
государства в целом.
У молодых людей отсутствует
социальный опыт, позволяющий им адекватно реагировать на возникающие ситуации,
что побуждает их обращаться к психологической защите, которая нередко искажает
реальность, но зато создает видимость эмоционального благополучия. Это может
привести к дезинтеграции личности. Чтобы найти оптимальный способ поведения,
выбрать вариант адекватного выхода из конфликтного положения, избавиться от
стрессовой ситуации и жизненных затруднений, нужны усилия образовательных
учреждений и общественности, их помощь и поддержка, т.е. то, что мы называем
педагогическим сопровождением.
Литература
1.Калягин В.А. Как организовать
психологическое сопровождение в образовательных учреждениях / Калягин В.А., Матасов Ю.Т., Овчинникова Т.С.. –
СПб.: КАРО, 2005. – 240 с.
Олена
Лиховид
(Переяслав-Хмельницький)
ПРОФЕСІЙНА
ПІДГОТОВКА МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ НА ЗАСАДАХ КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ
Основною метою вищої
освіти є підготовка кваліфікованого фахівця відповідного рівня та профілю,
конкурентноздатного на ринку праці, компетентного, який вільно володіє
професією та орієнтується в суміжних галузях діяльності, готового до постійного
професійного росту, соціальної та професійної мобільності. Одним із шляхів
вирішення зазначеної проблеми є оновлення вищої освіти, орієнтація змісту й
організації навчання на компетентнісний підхід і пошук ефективних механізмів
його запровадження.
Питання щодо вдосконалення системи освіти шляхом
упровадження компетентнісного підходу активно розглядається у педагогічній
науці. Праці Дж.Равена, A.Андреєва, І.Зимньої, А.Хуторського, Г.Селевка,
О.Пометун, Р.Пастушенка, О.Овчарук та інших дидактів стали першосновою в розв’язання
окресленої проблеми. На підставі аналізу
психолого-педагогічної літератури з окресленої проблеми ми з’ясували, що,
незважаючи на активізацію досліджень з різних аспектів компетентнісного
підходу, недостатньо уваги приділяється розумінню реалізації компетентнісного
підходу у процесі навчання та оцінюванню сформованості професійної компетентності
фахівців як важливого чинника
модернізації освітньої сфери.
Нині у структурі педагогічної компетентності передбачають інтеграцію професійних знань, умінь і навичок,
професійних якостей учителя і здатностей їх практичного
застосування. Визначальною складовою підготовки вчителя є якісний навчальний
процес. Компетентнісний
підхід сприяє формуванню ключових і предметних компетентностей. До ключових
компетентностей належить уміння вчитися, спілкуватися державною, рідною та
іноземними мовами, математична і базові компетентності в галузі природознавства
і техніки, інформаційно-комунікаційна, соціальна, громадянська,
загальнокультурна, підприємницька і здоров’язбережувальна компетентності, а до
предметних (галузевих) – літературна,
мистецька, естетична, природничо-наукова і математична, проектно-технологічна,
суспільствознавча, історична компетентності та ін.
Серед різних видів компетенцій, якими повинні володіти
майбутні фахівці, виділимо саме ті,
що характеризують їх готовність до інноваційних
перетворень: готовність використовувати нові ідеї та інновації для досягнення мети; знання щодо використання інновацій; упевненість у
позитивному ставленні суспільства до нововведень; наполегливість; здатність
приймати рішення; персональна відповідальність; здатність до спільної роботи
для досягнення мети; спроможність до пом’якшення та розв’язання конфліктів [1, с.
4]. З огляду на це у формуванні базових компетенцій вчителя важливу роль
відіграють такі аспекти: мотиваційний – бажання вчителя бути компетентним у
своїй професії, у виконанні своїх функцій як
професіонала; когнітивний, що характеризує рівень володіння
знаннями, які охоплюють зміст професійної компетентності вчителя; поведінковий,
який засвідчує досвід вияву компетентності в різноманітних стандартних і нестандартних ситуаціях;
ціннісно-смисловий, що характеризує ставлення вчителя до професійної діяльності. У свою чергу результат вияву
компетентності відбивається на емоційно-вольовій сфері, що слугує індикатором
розвитку базових компетентностей
учителя [2, с. 66].
З урахуванням різних
наукових позицій вченими сформульовано такі ключові освітні компетентності: ціннісно-смислова (компетентність у сфері світогляду); загальнокультурна (особливості
національної та загальнолюдської культури, духовно-моральні основи життя людини
й людства); навчально-пізнавальна (сукупність
компетентностей у сфері самостійної пізнавальної діяльності); інформаційна (уміння самостійно
шукати, аналізувати та відбирати необхідну інформацію, організовувати,
перетворювати, зберігати та передавати її); комунікативна (знання необхідних мов, способів взаємодії з
оточуючими й окремими людьми та подіями, навички роботи у групі тощо); соціально-трудова (володіння знаннями
та досвідом у сфері громадянсько-суспільної діяльності, у соціально-трудовій
сфері, у сфері сімейних стосунків та обов’язків тощо); компетентність особистісного самовдосконалення (засвоєння
способів фізичного, духовного й інтелектуального саморозвитку, емоційної
саморегуляції та самопідтримки).
Отже, компетентнісний підхід в освіті покликаний відобразити суспільні
зміни з тим, щоб кожна особистість мала змогу адаптуватися до суспільної та
професійної діяльності для досягнення найкращого результату. Головним
пріоритетом компетентнісного підходу є компетентнісно-орієнтована освіта, яка у
своєму підґрунті має формувати ключові життєві та професійні здатності. Для
реалізації означених питань необхідними є кардинальні зміни у змісті сучасної
української освіти та переорієнтація на світові процеси розвитку. Пошуку шляхів
вирішення цієї проблеми можуть бути присвячені подальші наукові пошуки. Ураховуючи результати наукових досліджень І.Беха,
І.Зязюна, В.Крижко,
Н.Кузьміної, А.Маркової, І.Міщенко та інших щодо структури професійної
компетентності, ми визначили наступні компоненти професійної компетентності фахівця:
мотиваційно-ціннісний, змістовний, діяльнісний, особистісний і
дослідницько-рефлексивний.
Мотиваційно-ціннісний компонент забезпечує
формування професійної спрямованості майбутнього вчителя як фахівця, включає
мотиви, цілі, потреби в професійному навчанні, удосконалені, самовихованні, саморозвитку.
Змістовний компонент професійної компетентності будується на основі
класифікації змісту тематичних областей загальноосвітньої,
психолого-педагогічної й предметної підготовки й зв’язків між ними, створюючи
структурну модель професійної підготовки. Діяльнісний компонент професійної компетентності
характеризується: сукупністю професійних умінь (гностичних, комунікативних,
організаційних, дидактичних, проективних, конструктивних, управлінських);
якостей, що зумовлює ефективність реалізації відповідних професійних функцій. Істотне значення для продуктивної
професійної діяльності вчителя має особистісна складова професійної
компетентності. Так, А.Деркач
та Н.Кузьміна визначають професійно важливі якості особистості як «прояв психологічних особливостей
особистості, необхідних для засвоєння спеціальних знань, здібностей і навичок,
а також для досягнення суспільно прийнятної ефективності в професійній праці». При цьому особливе значення для
здійснення професійної діяльності має індивідуальний стиль викладання. Без вироблення такого
індивідуального стилю викладання просто неможливо вирішити ряд педагогічних завдань.
Дослідницько-рефлексивний
компонент професійної компетентності припускає розробку функціональної
моделі професійної підготовки, яку передбачається
будувати на основі виділення функцій структурних компонентів
у забезпеченні цілісності професійної компетентності. Цілісність і рівень
професійної компетентності проявляється в рівні сформованості професійного
педагогічного мислення майбутніх педагогів.
Таким чином, вдосконалення системи вищої освіти шляхом упровадження
компетентнісного підходу та правильне оцінювання результатів навчальної
діяльності майбутнього педагога сприяє досягненню високої якості освіти та
формуванню професійної компетентності сучасного фахівця.
ЛІТЕРАТУРА
1. Зимняя И. Ключевые
компетентности – новая парадигма результатов образования / И. Зимняя // Высшее
образование сегодня. – 2003. – № 5. – С.
3-7.
2. Пометун О. Компетентнісний підхід – найважливіший
орієнтир розвитку сучасної освіти / О. Пометун // Рідна школа. – 2005. –
№ 1. – С. 65-69.
| 
