УДК 37.371.09 (477)

Олена Павловська

ПРОФЕСІЙНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ УЧИТЕЛЯ ЯК ЗАПОРУКА УСПІШНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

На основі теоретичного аналізу психолого-педагогічної літератури обґрунтовано актуальність розгляду проблеми професійної компетентності вчителя загальноосвітнього навчального закладу. Розглянуто вплив компетентнісного підходу на формування та розвиток основних (ключових) компетенцій особистості, роль і значення  вчителя на сучасному етапі розвитку освіти.

Ключові слова: професійна компетентність, компетентнісний підхід, навчальний процес, компетентність, особистісно орієнтоване навчання.

На основе теоретического анализа психолого-педагогической литературы обосновано актуальность рассмотрения проблемы управления учебным процессом в ОУЗ с позиций компетентностного подхода. Рассмотрено влияние компетентностно ориентированного подхода на формирование и развитие основных (ключевых) компетенций личности, роль и значение учителя на современном этапе развития образования.

Ключевые слова: профессиональная компетентность, компетентностный подход, учебный процесс, компетентность, личностно ориентированное образование.

The urgency of the problem of teacher’s professional competence of any educational institution is based on the theoretical analysis of the psychological and educational literature. The impact of competency-oriented approach to formation and development of a personality’s key competencies, the role and importance of a teacher on the current stage of education are considered.

Key words: professional competence, competence approach, the learning process, competence, personality-oriented education.

Постановка проблеми. Стрімкий розвиток сучасної науки і техніки, технологізація життя, глобалізація суспільства, умови ринкової економіки на сьогодні потребують від школи творчого, креативного, самостійного в прийнятті рішень, інтелектуального, уміючого працювати в команді, морального випускника. І зрозуміло, що саме такого випускника має підготувати сучасний учитель, який є компетентним, професіоналом своєї справи, який швидко орієнтується у змінах і потребах освітнього простору. Сьогодні школа потребує якісного оновлення змісту освіти,  має забезпечити становлення та розвиток гармонійної особистості учня. В навчальному закладі має бути створене нове освітнє середовище, де панує атмосфера взаєморозуміння всіх учасників навчально-виховного процесу – учителів, учнів і батьків. Нове освітнє середовище передбачає й новий зміст освіти, нові технології навчання і виховання, розвиток інтелектуальних здібностей дітей, щоб вивести кожного школяра на виховання культури творчого мислення. Сьогодні школа має формувати компетентну особистість, як зазначається в Державному стандарті базової та повної загальної середньої освіти. Основна роль у цьому процесі належить учителю. Тому проблема управління розвитком професійної компетентності вчителів як запоруки успішності навчального закладу набуває актуальності як у теоретичному, так і в практичному аспектах.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Принципово важлива для нашого дослідження проблема компетентнісного підходу, його психологічні та педагогічні положення розкриті в роботах Л.Бондаря, Г.А. Дмитренка, І.І.Драч, Г.В.Єльникової, І. Г.Єрмакова, І.А.Зимньої, С.А. Калашнікової, Ю.А. Конаржевського, В.В.Краєвського, В.І.Лугового, М.М.Поташника, В.П.Симонова. Теоретико-методологічні засади дослідження професійної компетентності визначені у працях В.І. Байденка, В.П. Беспалька, О.А.Дубасенюк, І.А. Зязюна, В.О. Калініна, Л.Г. Карпової, Н.В. Кузьміної, Н.В. Лобанової, В.І. Лозової, М.І. Лук’янової, А.К. Маркової, О.І. Пометун, Л.П. Пуховської, О.Я. Савченко, А.В. Хуторського та ін. Питання професійної компетентності стали предметом пильної уваги психологічної науки (Е. Зеєр, Є.О. Климов, А.К. Маркова, Л.М. Мітіна, Ю.В. Поваренко та ін.).

Мета написання статті – здійснити теоретичний аналіз питання щодо професійної компетентності вчителів у контексті реалізації компетентнісного підходу в навчально-виховному процесі загальноосвітнього навчального закладу.

Виклад основного матеріалу. Науковці європейських країн вважають, що набуття людиною знань, умінь і навичок, спрямованих на вдосконалення їхньої компетентності, сприяє інтелектуальному й культурному розвитку особистості, формуванню в неї здатності швидко реагувати на запити часу [1]. Ось чому важливим є усвідомлення самого поняття «компетентність», а також розуміння, які саме компетенції і як необхідно формувати.

Поняття компетентнісної освіти прийшло до нас з інших країн. Методологічна база для виникнення терміна «компетентнісний підхід» була закладена в 60–х роках минулого століття американськими вченими, а згодом уключена до професійних освітніх програм США 1970–х років, професійно–підготовчих програм Великобританії і Німеччини в 1980–х роках [4]. Поява нового підходу в системі освіти спричинила ряд дискусійних питань та активно обговорювалася на різноманітних форумах, оскільки саме в цей час прозвучала низка звинувачень щодо некомпетентності викладачів, а також їх неспроможності підготувати висококваліфікованих спеціалістів. Ось чому виникла необхідність пояснення «компетентності», а також визначення компетентностей, якими повинен володіти викладач для ефективної підготовки майбутніх спеціалістів  [9].

Саме поняття «компетентнісна освіта» (Competency–Based Education) виникло в процесі вивчення досвіду роботи американських учителів. Дослідник Джон Равен писав: «Незвичайною в цьому підході була спрямованість зусиль викладача. На відміну від більшості своїх колег, вчителька не була особливо заклопотана виконанням програми (і за змістом, і за термінами). Натомість її увагу було зосереджено на компетентностях, які учні могли набути, виконуючи ту чи іншу роботу. Ці компетентності містили стандартні шкільні навички: читання, письмо, орфографію та лічбу. Проте вони включали також пошук інформації, необхідної для досягнення мети, винахідливість, уміння переконувати, керувати та ін. [2]». Цей напрям посідав також провідні позиції у вищій педагогічній освіті США у 80–х роках ХХ ст. Компетентнісно орієнтоване навчання впливало не лише на структуру та форми навчання, але й на практичне накопичення знань. Хоча вимоги щодо впровадження компетентнісно орієнтованого навчання залежать від кожної конкретної країни, початкові й основні його принципи залишилися незмінними із 60–х років, а саме: зосередження уваги на результаті навчання; збільшення кількості практичних занять; результат як видима компетентність; оцінка набутої компетенції; удосконалення набутих знань [3].

Аналіз праць, присвячених розвитку компетентнісно орієнтованого навчання (Н.Хомський, ДЖ.Равен, Р.Уайт, А.Маркова, І.Зимня), дає можливість умовно поділити цей процес на три етапи. Перший етап — 1960–70-і роки — уперше в науковій літературі з’явилися такі поняття, як «компетентність», «компетенція». Розпочинається робота над виділенням та систематизацією різних видів компетентностей. Діяльність людини, зокрема й засвоєння будь–яких знань, умінь і навичок, складається з конкретних дій, операцій, що їх виконує людина. Виконуючи ці дії, розмірковуючи над їх виконанням, усвідомлюючи потребу в них та оцінюючи їх важливість для себе або для суспільства, людина тим самим розвиває компетентність у тій чи іншій життєвій сфері. Якщо сфера життя, у якій людина відчуває себе здатною ефективно функціонувати (тобто є компетентною), є достатньо широкою, йдеться про так звані «ключові» чи життєві компетентності. Якщо ж компетентність поширюється на вужчу сферу, наприклад, у рамках певної наукової дисципліни, то можна говорити про предметну чи галузеву компетентність. Отже, компетентність – це результативно–діяльнісна характеристика освіти. Нижній поріг, рівень компетентності є рівнем діяльності, необхідним і достатнім для мінімальної успішності в досягненні результату[2].

Другий етап — 1970–90-і роки — удалося створити перелік ключових компетенцій. Так, Джон Равен у своїй книзі «Компетентність у сучасному суспільстві» дає розгорнуте тлумачення цього терміна, а також наводить список 39 компетентностей. Основна увага тут зосереджується на категоріях «готовність», «упевненість», «здатність», «відповідальність» людини.

Третій етап — кінець 80–х років ХХ ст. — уже тоді, наприкінці 80 – на початку 90–х рр., була спроба визначити компетентності як певний освітній результат. Сьогодні, попри деякі розбіжності в підходах, фахівці США визначають три основних компоненти в компетентнісній освіті: формування знань, умінь і цінностей особистості. Поняття професійної компетентності стає предметом спеціального всебічного розгляду. У нормативних документах та матеріалах міжнародних організацій чітко окреслене коло компетенцій, які повинні розглядатись усіма як бажаний результат освіти. Компетенція виступає головною складовою компетентнісно орієнтованого навчання.

Компетентнісно орієнтований підхід спрямований на формування та розвиток основних (ключових) компетенцій особистості. Результатом такого процесу буде формування загальної компетентності людини, що дасть їй змогу бути компетентною чи некомпетентною в певних питаннях або сфері діяльності. Однак дуже гострою залишається проблема реального застосування компетентнісного підходу, визначення процесуальних та організаційних основ його впровадження, проблема формування компетентності учнів у навчально-виховному процесі. Розв'язання цієї проблеми має вийти за межі теоретичних обговорень у площину інструментально-прикладного застосування. Важливою є творчість учителя у процесі розвитку особистості кожного школяра і підвищення творчої активності обдарованих дітей у процесі впровадження компетентнісно зорієнтованого навчання. Не менш важливим є формування професійної компетентності педагогічних кадрів для запровадження освітніх інновацій, створення умов для розвитку й реалізації творчого потенціалу учасників навчально-виховного процесу (не тільки організаційних, але й психологічних, мотиваційних).

Підготовка педагогів до реалізації компетентнісного підходу відбувається на фоні коректного відношення до їх досвіду та адаптаційних можливостей з використанням педагогічних технологій. Мета такого навчання – не «переробка» педагога, не трансляція йому нової інформації, не спантеличування інструкціями. Йдеться про створення безпечних умов, зміну установок та поведінкових стилів педагогів, стимулювання внутрішнього усвідомлення, яке розповсюджується на життя в цілому, а не тільки на професійну діяльність. Нові акценти в діяльності вчителя пов'язані з перерозподілом пріоритетів його функцій – від інформаційної до організаторської, консультативної, управлінської. Учитель має бути зараз не транслятором інформації, а організатором спрямованої на розв'язання навчальних завдань діяльності учнів. Закономірною є зміна акцентів і в учнівській діяльності –  вона має бути активною, передбачати самостійну й самоосвітню роботу.

Компетентнісний підхід – це орієнтир національної системи освіти. Для того щоб він повною мірою став реаліями, є необхідною екстраполяція його ідей на педагогічний процес. Оскільки особливістю компетентнісного підходу є нова мета навчання, очевидним стає те, що відповідно до неї мають бути адаптованими всі компоненти навчального процесу. На кожному етапі розвитку школи виникало та виникає питання щодо підвищення професійної майстерності педагогів. Це не випадково, бо саме вчитель є головною діючою особою різноманітних перетворень у галузі освіти, він має вирішувати нові завдання, які стоять перед загальноосвітніми закладами, а саме: гуманізація та гуманітаризація освітнього процесу; створення умов для вільного розвитку особистості; висування на перший план загальнолюдських цінностей і, в першу чергу, особистості дитини як вищої, унікальної людської цінності....