Євгеній Аврамич
(Переяслав-Хмельницький)
КОМПЕТЕНТНІСНИЙ
ПІДХІД ДО ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ ВЧИТЕЛЯ
Загальновизнаним є твердження про те, що які ідеї,
зміст і морально-етичні норми сповідуються і реалізуються сьогодні освітою,
таким буде суспільство у недалекому майбутньому. Насамперед мова йде про те, що
оновлена освіта покликана формувати не лише носія певних знань, але й творчу
особистість, здатну використовувати отримані знання для конкурентоспроможної
ціленаправленої діяльності в будь-якій сфері суспільного життя. Важливим є й
те, що в постіндустріальному світі змінюються взаємозв’язки та взаємовпливи між
освітніми та іншими суспільними інституціями, які відповідають за соціально-економічний
та культурний розвиток сучасних країн. Розвинені суспільства усвідомлено
прагнуть організувати навчально-виховний процес так, щоб якомога більша частка
їхньої спільноти отримала у процесі навчання статус творчої особистості. Саме
творча особистість, яка усвідомлено зреалізувала себе в суспільній ієрархії та
діяльністю якої задоволене суспільство, спроможна активно і ефективно впливати
на висхідний розвиток сучасних країн. Суспільна
потреба спонукає сучасну школу, її вчителів та педагогів-науковців до пошуку
нових педагогічних ідей, технологій, методів та підходів, до поширення і
запровадження передового педагогічного досвіду. В той же час слід
усвідомлювати, що освіта як суспільна інституція, розвиваючись і
самовдосконалюючись, змінює свою структуру та зміст, відповідно до змін і
відносин, які домінують в суспільстві на даному етапі його історичного
розвитку. Особливості розвитку сучасної освіти в розвинених країнах визначаються і
насамперед залежать від:
1. векторів
глобалізації;
2. характеру
трансформаційних процесів;
3. особливостей
інформаційних досягнень;
4. вміння
адекватно реагувати на зовнішні зміни;
5. віддалями до
постіндустріального суспільства;
6. суспільного
усвідомлення ролі і місця освіти в сучасному житті.
Сучасні країни, дбаючи про висхідний соціально-економічний
розвиток, повинні не тільки враховувати загальні тенденції та принципи розвитку
освіти на зламі століть, але й ефективно їх запроваджувати та вдосконалювати
відповідно до вимог часу. Саме освітянські тенденції прогнозують контури майбутнього
суспільства, а принципи – відповідають за динаміку його модернізації.
Основним орієнтиром сучасної
освіти є формування творчої особистості, яка здатна саморозвиватися і
самовдосконалюватися. Громадянське суспільство, його демократичні принципи та
цінності, на які сьогодні орієнтується й українська спільнота, адекватно
скеровують особу на високу професійну компетентність, активну і принципову
поведінку в усіх життєво творчих процесах. В цьому контексті прийнято виділяти
три підходи до розвитку освіти на сучасному етапі:
- з точки зору змісту освіти –
знаннєвий підхід, для якого важливими є знання, які учні здобувають в школі;
- з точки зору особливостей
процесу навчання – важливими є питання організації навчання, як учні вчаться,
яку інформацію засвоюють, як їх вчать учителі, як побудована пізнавальна
діяльність. Головними виступають питання – що вчити, як вчити, що засвоюється?;
- з точки зору отриманих
результатів – компетентнісний підхід, який націлює освіту на формування та
розвиток базових і предметних компетентностей (знань, умінь, навичок, ставлень
тощо) якими мають володіти учні після закінчення школи. Результатом
такого процесу буде формування загальної компетентності людини в тих, чи інших
питаннях.
Під поняттям «компетентнісний
підхід» розуміють спрямованість освітнього процесу на
формування та розвиток ключових (базових, основних) і предметних компетентностей особистості. Компетентнісний підхід скеровує освіту на
формування цілого набору компетентностей (знань, умінь, навичок, ставлень
тощо), котрими мають оволодіти учні під час навчання в школі. Традиційна
система освіти акцентувала основні зусилля на набуті знань, умінь і навичок, що
догматично абсолютизувало знання і формувало знаннєвий підхід до навчання.
Основна увага при цьому фокусується на самих знаннях, а те для чого вони
потрібні, залишається поза увагою. Компетентнісний підхід переміщує акценти з
процесу накопичення нормативно визначених знань, умінь і навичок в площину формування
й розвитку в учнів здатності практично діяти і творчо застосовувати набуті
знання і досвід у різних ситуаціях. При цьому школа формує у випускника високу
готовність до успішної діяльності в реальному житті. В такій концептуальній
схемі вчителі і учні апріорі орієнтуються на особистісно орієнтовані і
діяльнісні моделі навчання. Це вимагає від учителя змістити акценти у своїй
навчально-виховній діяльності із інформаційної до організаційно-управлінської
площини. У першому випадку учитель відігравав роль «ретранслятора знань», а в
другому – організатора освітньої діяльності. Змінюється й модель поведінки учня
– від пасивного засвоєння знань, до дослідницько активної, самостійної та
самоосвітньої діяльності. Процес учіння наповнюється розвивальною функцією, яка
стає інтегрованою характеристикою навчання. Така характеристика має
сформуватися в процесі навчання і включає знання, вміння, навички, ставлення,
досвід діяльності й поведінкові моделі особистості.
В самому загальному випадку під компетентністю
людини слід розуміти спеціально структуровані набори знань,
умінь, навичок і ставлень, що їх набувають у процесі навчання. Загальні і
фахові компетентності людина використовує в різних сферах діяльності для
виконання певних завдань, вони також служать їй при виборі моделі поведінки в
різних ситуаціях.
ЛІТЕРАТУРА
1.
Аузіна М.О. Інноваційні процеси
в освіті : навч. посібник / М.О. Аузіна, А.М. Возна. – Львів : ЛБІ
НБУ, 2003 – 130 с.
| 
