Яна Потапенко,
Ірина Шевчук,
Ярослав Дем’янчук
(Переяслав-Хмельницький)
ІННОВАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В СИСТЕМІ ОСВІТИ УКРАЇНИ
Сучасний етап розвитку
освіти в Україні характеризується відходом від тоталітарної уніфікації і
стандартизації педагогічного процесу, інтенсивним переосмисленням цінностей,
пошуками нового в теорії та практиці
навчання і виховання. Цей процес не може бути стихійним. Він потребує
управління. Для сучасного етапу розвитку освіти в Україні характерна широка
наявність у ньому інноваційних процесів [2, с.6]. Інноваційна діяльність в Україні передбачена проектом Концепції державної інноваційної
політики (1997) та проектом Положення «Про порядок здійснення інноваційної
діяльності у системі освіти» (1999).
Слово (innovatio) прийшло до
нас з англійської мови й означає «нововведення», «новаторство». Філософське
розуміння змісту інновації полягає у створенні нового, суспільно значущого
продукту діяльності людини, який узагальнено характеризується двома ознаками: перетворенням явищ, речей,
процесів; новизною, оригінальністю.
Інновації (італ. Innovatione – новина, нововведення) – нові форми організації праці
та управління, нові види технологій, які охоплюють не тільки окремі установи та
організації, а й різні сфери [1, с.55].
Стосовно педагогічного
процесу інновація означає введення нового в цілі, зміст, форми і методи
навчання та виховання; в організацію спільної діяльності вчителя і учня,
вихованця. Інновації самі по собі не виникають, вони є результатом наукових
пошуків, передового педагогічного досвіду окремих учителів і цілих колективів.
У сучасній педагогіці
термін «інновація», «інноваційний» означають певне нововведення, що стосується
того чи іншого аспекту освітньо-виховного процесу. Кінцевим результатом (прямим
продуктом) творчого пошуку можуть бути нові технології, оригінальні виховні
ідеї, форми та методи виховання, нестандартні підходи до управління. При цьому
нове у педагогіці – то не лише авторські ідеї, підходи, технологічні методи,
які досі не використовувались, а й комплекс елементів або окремі елементи
педагогічного процесу з прогресивними засадами, що дає змогу ефективно
забезпечувати розвиток і саморозвиток особистості. Свідченням цього є, зокрема,
активне звертання сучасних педагогів до педагогічної спадщини минулого –
вітчизняної та зарубіжної.
Інновація освіти –
цілеспрямований процес часткових змін, що ведуть до модифікацій мети, змісту,
методів, форм навчання і виховання. Адаптації процесу навчання до нових вимог.
Основу інноваційних
процесів в освіті складають дві важливі проблеми педагогіки – проблема
вивчення, узагальнення і поширення передового педагогічного досвіду та проблема
впровадження досягнень психолого-педагогічної науки в практику. Результатом
інноваційних процесів слугує використання теоретичних і практичних нововведень,
а також таких, що утворюються на межі теорії і практики. Учитель може виступати
автором, дослідником, користувачем і пропагандистом нових педагогічних
технологій, теорій, концепцій.
Управління
інноваційним процесом передбачає аналіз і оцінку введених учителями
педагогічних інновацій, створення умов для їх успішної розробки і застосування.
Водночас керівники навчального закладу проводять цілеспрямований відбір, оцінку
й застосування на практиці досвіду
колег, нових ідей, методик, запропонованих наукою.
Потреба в інноваційній
спрямованості педагогічної діяльності в умовах розвитку освіти спричинена
певними обставинами:
По-перше, розбудова
суверенної держави викликала необхідність докорінної зміни системи освіти,
методології і технології організації навчально-виховного процесу у навчальних
закладах різного типу: ліцеях, гімназіях, авторських школах, коледжах,
приватних, недільних, духовних школах тощо. Пошуку, які ведуть колективи
навчальних закладів нового типу, можуть збагатити не лише шкільну практику, а й
педагогічну науку.
По-друге, виконання
соціального замовлення сучасного етапу розбудови нашої держави – особистості,
здатної засвоювати й творчо розвивати культуру, потребує постійного пошуку
нових організаційних форм, індивідуального підходу до особистості, нових
технологій навчання і виховання. В цій ситуації суттєво зростає роль і
авторитет педагогічного знання, яке може стати теоретичною базою для нових
пошуків, інновацій.
По-третє, змінився
характер ставлення учителів до факту засвоєння і застосування педагогічних
нововведень. Якщо раніше інноваційна діяльність обмежувалася використанням
рекомендованих зверху нововведень, то сьогодні вона набуває
дослідницько-пошукового характеру: учитель обирає нові програми, підручники,
використовує нові прийоми і способи педагогічної діяльності.
По-четверте,
створилася реальна ситуація конкурентоздатності закладів у ринкові відносини,
створенням нових типів навчальних закладів, у тому числі й недержавних.
Інноваційні процеси є
механізмом інтенсивного розвитку школи та педагогіки. Інновації функціонують на
рівнях створення, освоєння і втілення. Дослідниками сформульовано ряд законів
перебігу інноваційних процесів.
Закон необоротної
дестабілізації педагогічного середовища. Сутність його полягає в тому, що
будь-який інноваційний процес вносить у педагогічне середовище необоротні
зміни. Цілісна система, що існує, починає руйнуватися і потребує деякого часу
для створення нової системи на базі нових елементів або асиміляції старої.
Закон обов’язкової реалізації інноваційного процесу. Будь-який інноваційний
процес, в основі якого є педагогічне відкриття, рано чи пізно, стихійно або
свідомо повинен реалізуватися. Достатньо пригадати досвід видатних педагогів –
А.С.Макаренка, В.О. Сухомлинського, С.Т. Шацького, вчителів-новаторів В.Ф.
Шаталова, І.П. Волкова, І.П. Іванова та ін. Закон стереотипізації педагогічних
інновацій. Будь-яка інновація поступово перетворюється у звичні поняття і дії,
отримуючи статус стереотипної. Ці закони обумовлюють і певні етапи
функціонування інновацій. На першому етапі інновація сприймається як чужорідний
елемент у педагогіці, часто викликає різку протидію, здається прожектерством. З
часом інновація перевіряється практично, набуває масового визнання. На
останньому етапі новий підхід до навчання чи виховання стає відомим і входить
до системи навчально-виховної роботи.
Інновації є суттєвим
діяльним елементом розвитку освіти взагалі, реалізації конкретних завдань у
навчально-виховному процесі. Виражаються в тенденціях накопичення і видозміни
ініціатив і нововведень в освітньому просторі; спричиняють певні зміни у сфері
освіти. Стрижнем інноваційних процесів в освіті є впровадження досягнень
психолого-педагогічної науки в практику, вивчення, узагальнення та поширення
передового педагогічного досвіду
Педагогічна професія
вимагає особливої чутливості до постійно обновлюваних тенденцій суспільного
буття, здатності до адекватного сприйняття, потреб суспільства і відповідного
котирування своєї роботи. Особливу значущість має ця здатність за
постіндустріальної. Інформаційної доби, яка потребує багатьох принципово
відмінних від попередніх навичок, умінь, і відповідного мислення. Школа як один
із найважливіших інститутів соціалізації людини, підготовки молоді до ролі
активних суб’єктів майбутніх суспільних процесів повинна бути винятково уважною
як до нових реалій і тенденцій суспільного розвитку, так і до нововведень у
сфері змісту, форм і методів навчання та виховання. Відповідно іноваційність
має характеризувати професійну діяльність кожного вчителя. Нововведення
(інновації) не виникають самі по собою, а собою, а є результатом наукових
пошуків, аналізу, узагальнення педагогічного досвіду.
До педагогічних
інновацій можна віднести набутки окремих педагогів, творчих груп, які являють
собою цілісну систему роботи з певного напрямку, здебільшого недостатньо висвітленого
у науково-методичній літературі. Ці
системи ґрунтуються на ідеях відомих педагогів і на власному досвіді та
інтуїції. Заслуга їхніх авторів у тому, що вони по критиках збирають,
систематизують, узагальнюють потрібний матеріал, вкладають у нього свої
знахідки, своє розуміння проблеми, і це дає підставу говорити про новизну,
оригінальність, а разом і про реальність підходів до здійснення поставлених
завдань. Інноваційну спрямованість педагогічної діяльності зумовлюють
соціально-економічні перетворення, які вимагають відповідного оновлення
освітньої політики, прагнення вчителів до освоєння та застосування педагогічних
новинок, конкуренція загальноосвітніх закладів, яка стимулює пошук нових форм,
методів організації навчально-виховного процесу, диктує відповідні критерії
щодо добору вчителів.
Головною рушійною
силою інноваційної діяльності є вчитель, оскільки суб’єктивний чинник є
вирішальним і під час впровадження нововведень, їх творцем, модифікатором. Він
має широкі можливості і необмежене поле діяльності, оскільки на практиці
переконується в ефективності наявних методик навчання і може коригувати їх,
проводити докладну структуризацію досліджень навчально-виховного процесу,
створювати нові методики. Основна умова такої діяльності – інноваційний потенціал
педагога.
Інноваційний потенціал
педагога – сукупність соціокультурних і творчих характеристик особистості
педагога, яка виявляє готовність вдосконалювати педагогічну діяльність,
наявність внутрішніх засобів та методів, здатних забезпечити цю готовність.
Наявність інноваційного потенціалу визначають:
·
творча здатність генерувати нові
уявлення та ідеї.
·
обумовлюється професійною установкою на
досягнення приорітетних завдань освіти; вміннями проектувати і моделювати свої
ідеї на практиці.
·
реалізація інноваційного потенціалу
вчителя передбачає значну свободу дій і незалежність його у використанні
конкретних методик, нове розуміння цінностей освіти, прагнення до змін,
моделювання експериментальних систем.
·
високий культурно-естетичний рівень,
освіченість, інтелектуальна глибина і різнобічність інтересів педагога. На
перший план виступає неповторна своєрідність кожної особистості, самооцінка
соціально-культурного та інтелектуального рівня розвитку; вибір різних форм
культурної та наукової творчої активності [2, с.12].
Відкритість
особистості педагога до нового розуміння і сприйняття різних ідей, думок,
напрямів, течій. Базується на толерантності особистості, гнучкості та широті
мислення. Поява інноваційних процесів зумовлюється рядом суперечностей, які
мають різне джерело, предметне походження і різну складність. Головна
суперечність розвитку системи освіти – невідповідність старих методів навчання,
виховання та розвитку дітей новим умовам життя; друга – суперечність між масою
нових відомостей і рамками навчально-виховного процесу; третя – суперечність
старого і нового (мається на увазі становлення альтернативної освіти, нових
типів навчальних закладів). Потреба вихователя в оновленні
психолого-педагогічних знань, інтересів до передового педагогічного досвіду. З
одного боку, й усталені стандарти змісту, форм і методів освітньо-виховного
процесу, з іншого, викликаючи суперечність між можливостями особистості й
реальною дійсністю, також живлять педагогічні інновації.
ЛІТЕРАТУРА
1. Понятийно-терминологический аппарат
инновационной педагогической
деятельности / З.А. Абасов / Философия образования. – 2006. - №1(15). – с.56-62.
2. Инновации
в образовании (методологический анализ) / В.М. Полонський/ Инновации в образовании. – 2007. - №2. – С. 4-13.;
2007. - №3. – С. 4-12.
|