Світлана Корнійчук,
Катерина Шуляк
(Переяслав-Хмельницький)
ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ОСВІТИ В УКРАЇНІ
Громадська думка щодо стану
освітньої сфери в Україні є невтішною. Численні опитування населення вказують
на те, що за роки незалежності якість вищої освіти погіршилася, а рівень знань,
який вона забезпечує, є переважно середнім. При цьому споживач освітніх послуг
уже доволі чітко диференціює послуги вищої освіти за сегментами: загальна –
спеціальна (професійна) освіта; столична (ВНЗ м. Києва) – нестолична (провінційна)
освіта; державна – приватна освіта; престижна – непрестижна освіта в межах
конкретного регіону; гарна і погана освіта; освіта, здобута в національному і
державному ВНЗ. Попереду – градація на національні дослідницькі просто
національні або державні ВНЗ, а також, на думку Т. Клячко, глибока відкрита
сегментація ринку вищої освіти з виділенням власне елітної професійної освіти і
масової загальної освіти .
Погіршення якості
вищої освіти в Україні є наслідком багатьох чинників: інтенсивної комерціалізації
освіти; недостатньої матеріальної бази, відсутності в більшості ВНЗ
науково-технічної та інноваційної інфраструктури неефективної наукової
діяльності викладачів ВНЗ; застарілої структури підготовки спеціалістів;
відтворення і передавання студентам неконкурентних знань. Як результат – навіть
провідні українські ВНЗ нерідко постачають на ринок праці
неконкурентоспроможних випускників. Відбувається девальвація вищої освіти як
засобу одержання професійних знань.
Також розмежовується
два основні підходи до управління якістю освітньої послуги. Перший вимагає від неї відповідності певним стандартам –
вимогам законодавства, навчальним планам і програмам тощо. Цими питаннями в
усіх країнах опікуються спеціальні урядові структури (міністерства, комітети з
освіти). В Україні подібну функцію могла б виконувати також система незалежного
оцінювання знань випускників ВНЗ, наприклад, Національна атестаційна служба з
розгалуженими центрами на місцях, яка функціонує на госпрозрахунковій основі.
Потребує також вивчення питання запровадження системи сертифікації кваліфікацій
випускників, яка проводиться після закінчення навчального закладу і слугує для
підтвердження кваліфікації, присвоєної навчальним закладом. Випускники, які
успішно проходять процедуру сертифікації кваліфікації (за даними інших країн,
до 40 % випускників), не мають проблем із працевлаштуванням .
Другий підхід пов’язує
якість освіти із задоволенням економічних інтересів численних стейкхолдерів,
зацікавлених у розвитку вищої освіти та контролі її якості, - роботодавців,
студентів, викладачів і органів влади. Залучення стейкхолдерів до розроблення і
запровадження процедур забезпечення якості важливо не тільки з погляду
відповідальності перед суспільством і урядовими установами, але й для гарантії
того, що освітні програми задовольняють потреби студентів і ринку праці. Особливої уваги потребує участь в оцінюванні якості
освіти студентами і роботодавцями як споживачами освітніх послуг.
Формами участі
студентів у діяльності із забезпечення якості освіти можуть бути: 1)
анкетування з метою проведення внутрішнього оцінювання якості навчання у ВНЗ;
2) консультування експертів, що проводять зовнішнє оцінювання якості освіти; 3)
участь у зовнішніх перевірках ВНЗ або навчальних програм у складі експертних
груп або як спостерігачі; 4) участь у роботі державних агентств забезпечення якості. Студенти
більшості країн – учасниць Болонської угоди беруть участь у трьох із чотирьох
рівнів участі в контролі якості вищої освіти.
Однак якість освіти доволі
важко формалізується. Річ у тім, що ВНЗ продають свої послуги на ринку довірчих
товарів, якість яких не можна оцінити прямо. До того ж характерною рисою
освітнього ринку є асиметрія інформації. Споживачі фактично не знають, що вони
купують. Не завжди й зрозуміло, чи купили вони щось узагалі.
Слід визнати також і те, що
сучасна вища освіта фактично втратила свою сигнальну функцію. Як відомо, за класичною моделлю А. Спенса, показником,
що сигналізує про здібності індивіда, можуть слугувати роки, витрачені на
здобуття освіти. Чим вище здібності людини до роботи, чим більшою мірою він
старанний, терплячий і т.д., тим менш
значущим є «тягар» навчання, і тим більше років він готовий витратити на
досягнення високого професійного рівня і навпаки . Знаючи це, роботодавець
установить дві базові ставки зарплати – високу й низьку – залежно від кількості
років навчання здобувача. А кожний індивід обере свій оптимальний шлях освіти
відповідно до своїх здібностей.
Проте модель А. Спенса
«працює», коли ВНЗ небагато і вони значно відрізняються один від одного. Якщо ж
ВНЗ з однаковою тривалістю навчального процесу багато (результат масовизації
освіти), самі по собі роки, проведені у ВНЗ, перестають бути ефективним
сигналом. Роботодавець не може розрізнити випускників із високими і низькими
здібностями і змушений орієнтуватися не на роки, а на специфіку ВНЗ, диплому
якого він довіряє .
При цьому виникає серйозне
протиріччя. Майбутні студенти мають наміри вступити до такого навчального
закладу, який дає найбільш якісну підготовку з обраної спеціальності, з гарними
можливостями працевлаштування, одержання високої зарплати і швидкого кар’єрного
зростання. Однак абітурієнти не хочуть втрачати час і кошти на одержання
освіти, яка уже після закінчення ВНЗ,
може виявитися неконкурентоспроможною. Вони прагнуть знати про перспективи
освіти, набутої в тому чи іншому ВНЗ, тобто ще до вступу до нього. Роботодавці
ж не хочуть, а часто й не можуть втрачати час і гроші на з’ясування здібностей
кандидата, після прийому на роботу. Вони воліли б з’ясувати можливості
випускника ВНЗ , до того, як той почне виконувати свої посадові обов’язки.
Особливої уваги
потребують міжнародні рейтинги, які відбивають позиції ВНЗ у світовій освітній
системі. Найбільш популярними з них є: Academic Ranking of Word Universities Шанхайського університету, Times Higher Education, Newsweek і рейтинг Паризького університету. Донедавна жоден із ВНЗ України не був представлений і у
світових рейтингах університетів. У 2010 р. кілька українських ВНЗ увійшли до «Рейтингу провідних
університетів світу». Хоча вважається, що для появи в рейтингу «Таймс» у деяких
українських ВНЗ є непогані шанси.
Перед вищою освітою в
Україні, стоять дуже складні завдання. Лише забезпечивши високу якість освітніх
послуг, можна бути впевненими у виконанні вищою освітою своєї місії, створенні
нею умов для розвитку людського потенціалу країни.
ЛІТЕРАТУРА
1.Гнибіденко І. Ф.
Ринок освітніх послуг і ринок праці: взаємодія і вплив на професійне навчання
та профорієнтацію населення України // [Електронний ресурс ] / І.Ф. Гнибіденко.
rusnauka.com›3_SND_2010/Economics/58095.doc.htm
2. Клячко Т. Массовое
высшее образование: потери и приобретения [Електронний ресурс] / Т. Клячко. rusnauka.com›3_SND_2010/Economics/58095.doc.htm
| 
