Олена Хмельницька
(Переяслав-Хмельницький)
М. К. МАККАВЕЙСЬКИЙ ПРО ПЕДАГОГІЧНУ КОМПЕТЕНТНІСТЬ
СТУДЕНТІВ КИЇВСЬКОЇ ДУХОВНОЇ АКАДЕМІЇ
Останнім часом
особлива увага держави звернена до різних аспектів модернізації сучасної
освіти. Більшість науковців і освітян-практиків переконані, що підготовка
фахівців повинна здійснюватися в рамках компетентнісного підходу.
Компетентність – це інтегративне утворення особистості, що інтегрує в собі
знання, уміння, навички, досвід і особистісні властивості, які зумовлюють
прагнення, здатність і готовність розв’язувати проблеми і завдання, що
виникають у реальних життєвих ситуаціях. Компетентним можна стати, опановуючи
певні компетенції та реалізовуючи їх у досвіді педагогічної діяльності. Саме
сформованість ключових компетентностей є найголовнішим свідченням якості освіти
[4].
Проблему
компетентності науково обґрунтовано вченими країн Європейського союзу у
середині 80-х років минулого століття (Д. Мертенс, А. Шелтон, Р. Бадер та ін.).
В Україні цю проблему досліджували Н. Бібік, О. Овчарук
О. Пометун, О. Хуторський ін. Проблему компетентності педагогічних
кадрів кінця ХІХ - початку ХХ ст. розглядали педагоги Київської духовної
академії, зокрема професор пастирського богослов'я і педагогіки М.К.Маккавейський.
Окремі аспекти педагогічної діяльності викладача Київської духовної академії
М.К.Маккавейського висвітлювалися в публікаціях С.Кузьміної
(філософсько-педагогічний аспект), Н.Шип (історичний аспект), В.Фазан,
Т.Твердохліб, О.Черкасова (педагогічний аспект).
Ефективну підготовку
педагогічних кадрів М.К. Маккавейський вважав однією із основних складових
якісного розвитку та успішного реформування освіти. «Щоб бути вихователем,
недостатньо бути добрим християнином і неглупою людиною, а необхідні ще й
особливі знання і особливе виховне мистецтво»[3, с.54]. Аналізуючи стан цього
питання в тогочасній школі, М.К. Маккавейський зазначає, що до «кандидатур
на посаду вчителя з окремого предмета, не пред’являється особливих вимог, крім
диплома про закінчення відповідного курсу у вищому навчальному закладі і в цей
курс може не входити жодна із галузей педагогічної науки» [1, с.32]. Вчений
вважає, що «за таких умов майбутній педагог нічого не знатиме ні про
фізіологічні особливості дитячої природи, ні про закони її розвитку, ні про відхилення
від цих законів, про ідеали і завдання виховання, про методи і прийоми
навчання, його не вважають за потрібне знайомити хоч би з методами викладання
тих предметів, викладати які він піде в школу» [1, с.33]. На думку
вченого, після закінчення академії лише частина студентів йде на «богослужіння
до Церкви», а більшість береться за «виховну справу у середніх та нижчих школах
свого відомства» і для них «особливе значення має академічний курс педагогіки»
[2, с.217]. Аналізуючи проблему якості педагогічних кадрів,
М.К. Маккавейський, крім педагогічної освіти, виставляє такі вимоги до
особистості вчителя: достатнє знання свого предмета, релігійна переконаність,
моральність, чуйність, культурність та любов до дітей та своєї справи.
М.К. Маккавейський наголошує, що саме викладання у вищих навчальних
закладах педагогіки та методології наук, сприяє виявленню покликання до
педагогічної справи, формує у майбутніх вчителів компетентність у педагогічній
справі і здібності до неї.
У науковій спадщині
вченого багато праць з історії педагогіки, виховання і навчання.
М. К. Маккавейський значну увагу спрямовував на вивчення педагогічної
діяльності зарубіжних вчених, таких як Ян Амос Коменський, Вольфганг Ратке,
Джон Локк, Г.Спенсер, та російських педагогів: К.Ушинського, І. Бецького, Л.
Толстого. Як викладач теорії та історії педагогіки, професор Київської академії
М.К. Маккавейський неодноразово виступав із ініціативами щодо
впорядкування історико-педагогічного курсу. Автор зазначав, що історію
педагогіки не можна зводити до хронологічного огляду діяльності навчальних
закладів, педагогічних явищ минулого або до нарисів про відомих педагогів. Студенти
мають усвідомити, що провідними завданнями історико-педагогічного курсу є
виявлення ролі освіти у суспільстві в певні хронологічні періоди і чому
філософи й педагоги мислили та діяли саме так, а не інакше. В процесі
викладання курсу історії педагогіки студент вивчає головні напрямки освіти та
виховання, педагогічну термінологію, опрацьовує педагогічну,
історико-педагогічну літературу, першоджерела тощо. Учений акцентував, що в
умовах диференціації педагогічної науки історія педагогіки поступово сформувалась
в окрему навчальну дисципліну. На думку М.К. Маккавейського, обмеження
двома лекціями на тиждень курсу історії педагогіки є неможливим. При такому
підході навчальна дисципліна набувала вигляду узагальненої характеристики
певного історичного періоду або «стислого резюме» педагогічних поглядів того чи
іншого діяча. Тому для забезпечення належної підготовки випускників Київської
духовної Академії до навчально-виховної діяльності М.К. Маккавейський
вважав за потрібне:
- виділити педагогіку
в окрему самостійну кафедру та збільшити кількість академічних годин,
відведених на її вивчення;
- запровадити
педагогічну практику для студентів академії під керівництвом методистів кафедри
у школах та аудиторіях [6].
Займаючись підвищенням
власної компетентності, вдосконаленням своїх знань в області педагогіки,
професор М.К. Маккавейський разом з професором П. Кудрявцевим та
доцентом І. Четвериковим у грудні 1910р. були делеговані до Петербурга для
участі у з'їзді з експериментальної педагогіки. У 1915р. вчений разом з доцентом
І. Четвериковим клопотав про створення при Київській духовній академії
кабінету експериментальної психології, оснащення його таблицями і приборами,
необхідними для наукової роботи та «демонстрації на лекціях по педагогіці та
психології» [5, арк. 1-4].
Таким чином, освітні
ідеї М.К.Маккавейського були направлені на підвищення педагогічної
компетентності студентів Київської духовної академії. Вчений, постійно
підвищуючи свій професійний рівень, надавав студентам глибокі знання в галузі
педагогіки та історії педагогіки, детально розглядав діяльність зарубіжних і
вітчизняних педагогів, розробляв ґрунтовні програми з історії педагогіки, брав
участь у експериментальних з’їздах з педагогіки.
ЛІТЕРАТУРА
1. Маккавейский Н.К. Английская школа. По поводу издания К.П. Победоносцева «Новая школа», М., 1898 [Текст] / Н.К. Маккавейский. – Рец. на кн. ‑ К. : 1899. – 33с.
2. Маккавейский Н.К. Пастырское
богословие и педагогика в курсе наук духовных академий. Два слова по поводу одного проекта / Н.К. Маккавейский // Труды Киевской духовной
академии. Черкасов О.В. – 1898. – № 2. – С.204-224.
3. Маккавейский Н.К. Педагогика древних
отцов и учителей Церкви: несколько мыслей о воспитании из древнеотеческих творений [Текст] / Н.К. Маккавейский. – К., 1897 – 81с.
4. Овчарук О.
Компетентності як ключ до оновлення змісту освіти / О. Овчарук //
Стратегія реформування освіти в Україні: Рекомендації з освітньої політики. –
К. : «К.І.С», 2003.
5. Указ Св. Синоду про
надання 1000 руб. на облаштування при академії кабінету експериментальної
психології [Рукопис]. ‑ Центральний державний історичний архів України, м.
Київ. ‑ Ф. 711. Київська духовна академія. ‑ Оп.3. ‑ Спр. 3841. ‑ 4 арк.
6. Черкасов О.В.
Становлення загальнотеоретичних основ дослідження історії освіти в Україні
(друга половина ХІХ ‑ початок ХХ століття). Джерелознавчий аспект / Черкасов
О.В. ‑ К. : НПУ імені Драгоманова, 2006. – 136 с.
| 
