УДК 378.147:796

Валерія Іщук

МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

У статті висвітлюється сутність методологічних підходів до організації дослідження професійної підготовки майбутнього вчителя фізичного виховання.

Ключові слова: компетенції, компетентнісний підхід, контекстний підхід, особистісно-діяльнісний підхід, системний підхід, підхід.

В статье рассматривается сущность методологических подходов к организации исследования профессиональной подготовки будущего учителя физического воспитания.

Ключевые слова: компетенции, компетентносный подход, контекстный подход, личностно-деятельностный подход, системный подход, подход.

Essence methdological approach is considered In article to organizations of the study of the training of the future teacher of the physical education.

Key words: the competencies, компетентносный approach, contextual approach, larval-деятельностный approach, system approach, approach.

Постановка проблеми. Професійна підготовка висококваліфікованого фахівця в галузі фізичного виховання у вищому навчальному закладі вимагає застосування нових педагогічних підходів, які допомагають вирішувати науково-методологічні питання їхньої підготовки. Проблема методології наукового дослідження привертала увагу багатьох науковців і філософів, але обґрунтування методів і засобів наукового пізнання в системі освіти України здійснюється тільки останні півстоліття. Сьогодні відбуваються процеси модернізації та реформування освітньої галузі. Водночас у професійній підготовці майбутніх фахівців у галузі фізичної культури існує низка суперечностей: між підвищеними вимогами з боку суспільства до якості  підготовки вчителів фізичного виховання і рівнем готовності випускників до майбутньої професійної діяльності; між масовістю підготовки майбутніх учителів фізичного виховання та індивідуально-творчим характером їхньої професійної діяльності; між орієнтацією на нові моделі навчально-виховного процесу у вищій школі та традиційним змістом, формами і методами підготовки майбутніх фахівців у галузі фізичного виховання та спорту. Необхідність розв'язання цих суперечностей потребує переосмислення мети, змісту і завдань професійної підготовки вчителів фізичної культури у вищих навчальних закладах України відповідно до вимог сучасної освіти. Тому пошуку нових методологічних підходів до організації дослідження надається особливе значення у сучасній психолого-педагогічній літературі.

Під методологічною основою наукового дослідження треба розуміти основні, вихідні положення, на яких воно базується [5, с. 73]. Важливою передумовою проведення нашого дослідження професійної підготовки майбутнього вчителя фізичного виховання є визначення таких методологічних підходів до його організації: компетентнісного, системного, контекстного та особистісно-діяльнісного.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Сутність компетентнісного підходу в системі освіти сьогодні розробляють та досліджують такі науковці, як О. Андрєєв, П. Бачинський, В.Байденко, Н. Бібік, Г. Гаврищак, І. Гудзик, Н. Дворнікова, Д. Єрмакова, І.Зимня, Д. Іванов, Л. Коваль, Я. Кодлюк, В. Колесов, О. Локшина, С. Ніколаєнко, О. Овчарук, О. Пометун, С. Савченко, С. Сєріков, С. Сисоєва О. Ситник, Г. Терещук, С. Трубачева, Н. Фоменко та ін.

Значний внесок у розробку системного підходу внесли наукові праці російських і українських учених: В. Афанасьєва, А. Берга, І. Блауберга, О. Богданова, С. Валуєва, В. Волкової, Д. Гвішіані, С. Никанорова, В. Садовського, Ф. Темникова, В. Тюхтіна, А. Уємова, Ю. Черняка, Ю. Урманцева, Е. Юдіна та ін. Серед зарубіжних учених слід відзначити Р. Акоффа, Ч. Барнарда, Л. фон Берталанфі, Ст. Біра, Д. Діксона, Р. Джонсона, Ф. Каста, Е. Квейда, Д. Кліланда, В. Кінга, Дж. Кліра, Е. Кунца, О. Ланге, Е. Ласло, Ст. Оптнера, Р. Розенцвейга, Р. Саймона, Дж. Форрестера, Ф. Емері, С. Янга та багатьох інших.

Концептуальні положення контекстного підходу розкриваються в роботах М. Бахтина, Н. Лаврентьєвої, О. Ларіонової, М. Левківського та ін. Особистісно-діяльнісний підхід знайшов висвітлення в працях В. Андрєєва, І. Беха, Л. Деркача, І. Зимньої, І. Зязюна, В. Серікова, С. Суворова, Ю. Приходька, Л. Романишина, І. Якиманської та ін.

Мета написання статті – визначення сутності методологічних підходів до професійної підготовки майбутніх учителів фізичного виховання.

Виклад основного матеріалу. Проведення дослідження вимагає визначення методологічних підходів до його організації. Поняття «підхід» у загальному розумінні означає певну сукупність різноманітних засобів та прийомів, які діють на когось. У науковому розумінні це поняття трактується як вихідна позиція, що складає основу дослідницької діяльності. У педагогічному розумінні поняття «підхід» – це поняття, що визначає стратегію дослідницької та практичної діяльності [2, с. 90].

При визначенні методологічних підходів до організації нашого дослідження враховувалася сутність і структура педагогічної готовності вчителя фізичного виховання. Ураховуючи, що готовність є результатом професійної підготовки, у процесі якої формується професійна компетентність фахівців фізичного виховання, одним із методологічних підходів був обраний компетентнісний підхід. Найбільш точно співвідношення понять «професійна підготовка» - «професійне становлення», «готовність» - «компетентність» визначено в лекціях Ю. Сенька. Учений зазначає, що результатом професійної підготовки є готовність випускника вищої педагогічної школи до педагогічної діяльності, а результатом професійної педагогічної освіти є професійна компетентність. На його думку, готовність до професійної діяльності як новоутворення майбутнього педагога є фундаментом його професійної компетентності. Тобто, і готовність, і компетентність - це рівні професійної педагогічної майстерності. Професійна педагогічна компетентність - своєрідна зона найближчого (віддаленого) розвитку педагогічної готовності, вони не знаходяться у відношенні наслідування: спочатку готовність, потім компетентність. Сутність і структура цих понять свідчать про їх тісний взаємозв’язок [8, с. 68].

Д. Іванов розуміє під компетентнісним підходом – один із таких підходів, у якому відбувається спроба внести особистісний смисл в освітній процес [4, с. 8]. Він акцентує увагу на результаті освіти, де в якості результату береться не сума засвоєної інформації, а здібність людини діяти в різних проблемних ситуаціях. Тому компетентнісний підхід – це підхід, при якому результати освіти стають значущими і поза системою освіти.

Компетентнісний підхід є шляхом оновлення системи освіти, її новим концептуальним орієнтиром, який спрямований на комплексне засвоєння знань, умінь, навичок та способів практичної діяльності, завдяки яким фахівець успішно себе реалізує при вирішенні поставлених завдань. Особливу увагу приділяють визначенню компетентностей і компетенцій як нового змісту вищої освіти. Система компетентностей в освіті має ієрархічну структуру, рівні якої складають ключові, загальногалузеві та предметні компетентності.

А. Вербицький вважає, що ключові компетенції виконують три функції, а саме: допомагають студентам учитися; дозволяють  робітникам фірм, підприємств бути більш гнучкими і відповідати запитам роботодавця; допомагають бути більш успішними в подальшому житті. Компетенції є важливими результатами освіти, тому мають бути сформовані в студентів, «пронизувати» всі дисципліни, проходити через всі рівні освіти та розроблюватися на високому рівні [1, с. 9-10]. Компетентнісний підхід до професійної підготовки майбутніх учителів фізичного виховання передбачає наявність знань, а саме: теоретичних основ фізичного, психічного і духовного здоров’я людини, інноваційних технологій оздоровлення тощо; таких умінь, як: виконувати різні види гімнастичних вправ, володіти тілом, займатися фізкультурою і спортом у повсякденному житті, збалансовано харчуватися, загартовуватися; особистісних якостей: організованості, відповідальності, гуманізму, емпатійності, ініціативності та ін.

Наступним методологічним підходом був обраний системний підхід. Згідно з Вікіпедією – це напрям методології досліджень, який полягає в дослідженні об'єкта як цілісної множини елементів у сукупності відношень і зв'язків між ними, тобто розгляд об'єкта як системи. Перевагою системного підходу є спрямування на слабо структуровані проблеми і пошук ефективних шляхів їх вирішення.

Системний підхід не існує у вигляді чіткої методики з визначеною логічною концепцією, наголошує О. Кустовська. Вона відмічає, що це - система, утворена із сукупності логічних прийомів, методичних правил і принципів теоретичного дослідження, що виконує таким чином евристичну функцію в загальній системі наукового пізнання [5, с. 8].

В. Корбутяк підкреслює, що завданням системного підходу є знаходження простого в складному. Простота в людському мисленні при розборі складних явищ об’єктивної реальності досягається завдяки певній дисципліні мислення, яка відображається у правилах поводження з компонентами системи [6, с. 25].

У науковій літературі до основних принципів системного підходу належать принципи остаточної мети, єдності, зв’язаності, модульності, ієрархії, функціональності, розвитку, децентралізації та невизначеності. Вдале застосування принципів системного підходу в дослідженні сприяє розвитку системного типу мислення.

Головне призначення системного підходу полягає не просто в аналізі  систем, а в системному розгляді деяких сукупностей елементів і зв'язків між ними, які дослідник відповідно до своїх завдань визначає саме як систему.

Усе більшого визнання в системі професійної освіти набуває контекстний підхід. На наш погляд, це обумовлено тим, що цей підхід заснований на кращих традиціях педагогіки і психології з урахуванням емпіричного досвіду вчителів-практиків. У 2002 році в США вийшла монографія Е. Джонсон «Контекстне викладання й учіння». Автор зазначає, що «контекстне викладання й учіння залучає студентів у значущу для них діяльність, яка сприяє зв’язку академічного знання з контекстом ситуації реального життя [9, с. 3]». Незважаючи на цю обставину, контекстний підхід до цього часу не використовується в повній мірі та недостатньо досліджений у вітчизняній педагогічній теорії. Його необхідність для професійної підготовки майбутніх учителів фізичного виховання обумовлюється єдністю її теоретичної і практичної складової.

Для досягнення мети якісної професійної підготовки майбутніх учителів фізичного виховання, які б були фізично розвиненими та професійно компетентними, необхідно також здійснити перехід до гуманістичної системи підготовки, у якій найвищою цінністю стає кожний конкретний студент із його індивідуальними особливостями, цінностями та інтересами. Загальновизнаним у педагогіці є особистісно-діяльнісний підхід, згідно з яким студент є активним суб’єктом навчально–виховного процесу. В. Лозова підкреслює діалектичну єдність особистісного і діяльнісного підходів у педагогіці. Якщо особистісний підхід вимагає визнання особистості як продукту соціально-культурного розвитку, носія культури, її унікальності, інтелектуальної та моральної свободи, права на повагу, що передбачає опору на природний процес саморозвитку здібностей, самовизначення, самореалізацію, самоствердження, створення для цього відповідних умов, то діяльнісний підхід спрямований на таку організацію суб’єкта, у якій би він був активним у пізнанні, праці, спілкуванні, своєму особистісному розвитку [7, с. 96].

І. Зимня стверджує, що організація навчання на основі особистісно-діяльнісного підходу означає, що всі методичні рішення викладачів повинні переломлюватися через призму того, кого навчають: його потреб, мотивів, здібностей, активності, інтелекту та інших індивідуально-психологічних особливостей [3, с. 64].

Характерними рисами особистісно-діяльнісного підходу є такі: індивідуальні властивості студента знаходяться у центрі навчально-виховного процесу; суб'єкт-суб'єктні відносини між викладачем і студентом, надання кожному суб'єктові навчального процесу можливості індивідуального освоєння і перетворення навколишньої дійсності, використовуючи особистісний досвід; особистісно-значущі цінності, система позитивних мотивів діяльності; посилення ролі викладача в активізації пізнавальної діяльності студентів, усебічного їх розвитку (В. Сластьонін, В. Серіков, В. Андрєєв, І. Якиманська та ін.). Водночас треба відмітити, що сьогодні ще не повністю розроблена система професійної підготовки педагога в галузі фізичного виховання і спорту, яка б забезпечувала його особистісно-професійне становлення, самовизначення й суб'єктивну готовність до здійснення професійної діяльності в умовах особистісно орієнтованої освіти.

Висновки. Підсумовуючи вищенаведене, слід підкреслити, що методологічний підхід трактується як вихідна позиція, що складає основу дослідницької діяльності. Узгодження об'єктивних вимог методології з суб'єктивною складовою діяльності науковців є надійною гарантією справжньої ефективності педагогічних досліджень. Разом з тим, від здатності дослідника до методологічної рефлексії і коректності вибору методологічних підходів залежить ефективність їх реалізації на практиці. При визначенні методологічних підходів дослідження враховувалися особливості професійної підготовки майбутніх учителів фізичного виховання. Це забезпечило можливість застосування в нашому дослідженні в єдності компетентнісного, системного, контекстного та особистісно-діяльнісного підходів.

ЛІТЕРАТУРА

1.  Вербицкий А. А. Компетентностный подход и теория контекстного обучения/ А. А.Вербицкий. – М.: ИЦ ПКПС, 2004. – 84 с.

2.  Загородній Ю. І., Курило В. С., Савченко С. В. Політична соціалізація студентської молоді в Україні: досвід, тенденції, проблеми.– К.: Генеза, 2004. – 144 с.

3.  Зимняя И. А. Психология обучения иностранным языкам в школе / И. А. Зимняя. – М.: Просвещение, 1991. – 222с.

4.  Иванов Д. О., Митрофанов Г. К., Соколов О. В. Компетентностный подход в образовании. Проблемы, понятия, инструментарий: [учеб. – метод. пособие] / под. ред.. Е. Н. Обухова. – М.: АПК и ПРО, 2003. – 101с.

5.  Кустовська О. В. Методологія системного підходу та наукових досліджень: [курс лекцій] / О. В. Кустовська. – Тернопіль: Економічна думка, 2005. – 124с.

6.  Корбутяк В. І. Методологія системного підходу та наукових досліджень: [навчальний посібник] / В. І. Корбутяк. – Рівне: НУВГП, 2010. – 176 с.

7.  Лозова В. Стратегічні питання сучасної дидактики / В. Лозова // Розвиток педагогічної і психологічної науки в Україні. - Ч.1. - Харків: ОВС, 2002. - С.96-97.

8.  Сенько Ю. В.. Гуманитарные основы педагогического образования: [курс лекций] / Ю. В. Сенько. – М.: Академия,2000. – 240с.

9.  Johnson Elaine B. Contextual Teaching and Learning. – Corwin Press, INC. A Sage Publications Company. Thousand Oaks, California. – 2002. – 196 p.

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА.

Іщук Валерія Валеріївна – аспірант кафедри педагогіки ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди».

Надійшла до друку 15.12.2012 р.