Олександр Ісак
(Переяслав-Хмельницький)
АКАДЕМІЧНА МОБІЛЬНІСТЬ СТУДЕНТІВ І ВИКЛАДАЧІВ
У ПЕДАГОГІЧНІЙ ОСВІТІ УКРАЇНИ
Мобільність – вимір руху всього живого. Вона притаманна всьому: еволюції, світу,
державам, державному управлінню та його системам (підсистемам). Вона характерна
для освіти, яка повинна не лише постійно модернізуватися для надання якісних за
змістом навчальних знань, умінь і навичок (бути гнучкою), а й забезпечувати
мобільність підготовленого спеціаліста на ринку праці, закладаючи індивідуальні
якості його професійної та інших видів мобільності, своєчасно створювати
сприятливі умови для підвищення отриманого ним освітньо-кваліфікаційного рівня
та самоосвіти (іншими словами - безперервної освіти протягом життя, розвитку
«Я-освіти» людини, а за її допомогою - «Я-концепції», концепції
«Я-професіонал»). Аби конкурувати з іншими, варто навчитися конкурувати з самим
собою. Будь-які види діяльності людини, соціальна, професійна, не можливі без
розвитку, свідомо спрямованої діяльності. Вектори цієї діяльності визначає як
середовище, в якому людина перебуває, так і власні спроможності до усвідомлення
напрямів суспільних змін, власної культури, саморефлексії, самоактуалізації,
абстрактного мислення, мистецтва синтезу оптимальних рішень, що є показниками розвитку
інтелекту людини. Зрештою, інтелект є таким елементом, що має вирішальне
значення для успішної діяльності [2, с.20-33].
Академічна
мобільність як найбільш розвинена форма інтернаціоналізації освіти сприяє
інтеграції індивіда у міжнародну академічну спільноту в рамках глобального
освітнього простору. Вона забезпечує доступ до освітніх здобутків провідних
країн світу, збільшує шанси на професійну самореалізацію. Можна стверджувати, що структура
академічної мобільності визначатиме тип мобільної поведінки студента в
академічному середовищі. Ця структура має дві підструктури, надає структуроване
й системне уявлення про те, яким чином забезпечити найбільшу ефективність
державного управління освітою, управління навчальною діяльністю студентів як
процесу засвоєння ними нових знань, умінь і навичок, формування академічної
(навчальної) компетенції, іншими словами – як забезпечити якість освіти
майбутніх випускників. Якість відбору на навчання, як процедура, що існує в
країнах Болонської системи, значним чином визначає якість як процесу так й
індивідуального результату навчання, рівня сформованості навчальної
компетенції. Не зорієнтований у професійному відношенні, невмотивований,
дезадаптований, не вихований студент, який до того ж не має відповідних
намірів, покликів, інших якостей ціннісно-мотиваційної та
ціннісно-орієнтаційної сфер, який позбавлений, наприклад, внутрішньої та
зовнішньої активізації до навчання, ніколи не отримає високих академічних
результатів і не стане мобільним у широкому соціальному контексті. У такому
випадку будь-які методи державного управління якістю освіти не дадуть
задовільних результатів.
Академічна
мобільність і професійна мобільність (ПМ) є системними явищами. Вони враховують
об’єктивну сторону (державна політика в галузі освіти – професійної освіти (навчання),
державної кадрової політики в різних професійних групах, нормативно-правові
умови освіти, навчання, у тому числі професійного, професійної діяльності) та суб’єктивну
(особисті якості
людини в академічному та професійному середовищах) як певну структуровану
модель, парадигму забезпечення цих видів мобільності як основної складової
успішності в навчанні, а згодом – професіоналізму. У цих структурах
відображаються процеси, ініційовані середовищем у вигляді його функцій. Функції
стимулюють розвиток якостей, що визначають академічну, професійну успішність
людини, а разом – її успіх у соціальному середовищі. Через функції відбувається
управління певним видом мобільності [1, с.3].
Виникає безліч проблем
і основні з них: перебудова змісту освіти, реформування системи вищої освіти,
зміни освітніх програм, курсів і підвищення вимог до випускників вищих
навчальних закладів. По-перше, ні викладачі, ні
студенти часто не мають уявлення про існування проблеми академічної мобільності
і тому не зацікавлені в її формуванні. По-друге, існує протиріччя між
результатами освіти сьогоднішнього випускника педагогічного вузу і вимогами до
академічно мобільної особистості, яка повинна вміти набувати нові знання,
володіти комп’ютерними методами збору, зберігання і обробки інформації, знати
одну або декілька іноземних мов та володіти сучасними технологіями вирішення
професійних задач та проблем. По-третє, на сьогоднішній день існує незначна
кількість навчальних курсів з відповідним методичним забезпеченням, що
спрямовані на розкриття проблеми академічної мобільності взагалі і формування
її як особистісної характеристики. По-четверте, різноманітні дослідження
виявляють неоднозначне визначення самого поняття «академічної мобільності».
Складається враження, що такі
проблеми є наслідком недостатнього розуміння важливості академічної мобільності
для майбутнього спеціаліста в умовах реалій сучасного світу та необхідності її
формування у процесі професійної підготовки у вищому навчальному закладі.
Особливо це важливо для майбутнього учителя інформатики, який одночасно має
справу і з сучасними інформаційно-комунікаційними технологіями, і з іноземною
мовою, завдяки чому здатний швидко та ефективно реагувати на умови освітнього
простору та вимоги методичної системи навчання інформатики, які часто
змінюються, а отже, бути мобільним.
На мобільність
випускників ВНЗ націлює Болонський процес. Адже багато в чому отримана освіта
впливає як на соціальну мобільність (СМ) індивіда, так і на професійну та інші
види мобільності (академічну, соціокультурну, культурну). Академічний вид
мобільності так і не став проблемою узагальнюючих досліджень вітчизняних
науковців. У Росії над цим питанням працюють активніше. Однак результати роботи
російських учених неоднозначні. Стаття А. Татарнікової «Підвищення професійної
мобільності спеціаліста в системі відкритої освіти» присвячена «збільшенню»
професійної мобільності (ПМ) фахівця в системі відкритої освіти шляхом
безперервної освіти [4]. Основний зміст публікації присвячено ключовому аспекту
сучасної освітньої політики Росії – створенню російської системи вищої освіти,
більш відкритої та мобільної. Під академічною мобільністю (АМ) розуміється
інтенсивний обмін студентами, стажерами, викладачами між освітніми закладами
всіх країн світу, а також шляхом розширення і вдосконалення спектрів програм
освіти, форм навчання, освітніх технологій та організаційних систем.
Участь системи вищої освіти України в
Болонських перетвореннях має бути спрямована лише на її розвиток і набуття
нових якісних ознак, а не на втрату кращих традицій, зниження національних
стандартів її якості. Орієнтація на Болонський процес не повинна призводити до
надмірної перебудови вітчизняної системи освіти. Ключова позиція реформування
має бути наступною: Болонські вимоги — це не уніфікація вищої освіти в Європі,
а широкий доступ до багатоманітності освітніх і культурних надбань різних
країн.
Розглянуті нами
структури академічної мобільності та професійної мобільності, особливо під час
їх спільного розгляду, якісно розширюють уявлення про процеси навчання,
професіоналізації кадрів, розширюють уявлення про функції як державного
управління цими процесами, так і управлінням навчальною діяльністю студентів у
закладах освіти. Дотримання функцій навчальними закладами максимально активізуватимуть
у них діяльність людей. Значної уваги потребує не лише відбір людей на роботу,
а й на навчання, тому що надавати освіту всім бажаючим, що отримало поширення в
нашій країні, призводить тільки до збільшення людей з дипломами без досягнення
головного – якісної освіти, яка б реально допомагала людині досягти потрібних
їй та суспільству результатів.
Подальші
дослідження структури академічної мобільності сприятимуть удосконаленню
державного управління освітою, упровадженню стандартів якості освіти, що, на
наш погляд, позитивно відбиватиметься на якості навчального середовища закладів
освіти, свідомому розвиткові якостей, що визначають академічну мобільність
індивіда в процесі навчання.
ЛІТЕРАТУРА
1.
Карпенко М. М.
Пріоритети розвитку вищої освіти в Україні в руслі загальноєвропейських
тенденцій [Електронний ресурс] / Карпенко М. М. – Режим доступу: niurr.gov.ua – Назва з екрану.
2.
Колот А. Реалізація основних принципів Болонської декларації при підготовці
фахівців економічного профілю / Колот А. // Вища школа. – 2004. – №2-3. –
С. 20-33.
3. Секційне засідання «Мобільність
професорсько-викладацького складу та студентів в Україні. Переваги обміну
ідеями та досвідом» / Матеріали VI щорічної міжнар. конф. «Розбудова
менеджмент-освіти в Україні». – Дніпропетровськ, 2005.
4.
Татарникова А. А. Увеличение профессиональной мобильности специалиста
в системе открытого образования [Електронний ресурс] / А. А. Татарникова. – Режим доступу: ido.tsu.ru – Назва з екрану.
| 
