Балагура Роман Русланович - ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ НЕПЕРЕРВНОЇ ОСВІТИ - Каталог файлів - ІІ Міжнародної науково-практичної
Неділя, 04.12.2016, 21:23
ІІ Міжнародна науково-практична Інтернет-конференція
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Меню сайту
Категорії розділу
ФІЛОСОФСЬКІ ТА ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ КОМПЕТЕНТНІСНОЇ ПАРАДИГМИ ОСВІТИ [38]
ФІЛОСОФСЬКІ ТА ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ КОМПЕТЕНТНІСНОЇ ПАРАДИГМИ ОСВІТИ
ТЕНДЕНЦІЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ ДОШКІЛЬНОЇ, СЕРЕДНЬОЇ ТА ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ НА ЗАСАДАХ К.П. [43]
ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ РЕАЛІЗАЦІЇ КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ В НЕПЕРЕРВНІЙ ОСВІТІ [17]
ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ НЕПЕРЕРВНОЇ ОСВІТИ [18]
ПРОБЛЕМИ КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ У ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ У ВИЩІЙ ШКОЛІ [47]
УПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМИ КОМПЕТЕНЦІЙ ЯК ОСНОВИ ПІДГОТОВКИ КОНКУРЕНТНОЗДАТНИХ ФАХІВЦІВ [27]
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
 Каталог файлів
Головна » Файли » ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ НЕПЕРЕРВНОЇ ОСВІТИ

Балагура Роман Русланович
[ Викачати з сервера (67.0Kb) ] 11.02.2013, 17:21

УДК 378.147

Роман Балагура

 

ПРОБЛЕМА ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ

ДО САМОВДОСКОНАЛЕННЯ У НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ

У статті зосереджено увагу на теоретико-методологічних основах дослідження самовдосконалення особистості. Самовдосконалення особистості розглядається як сутнісна здатність, що забезпечує можливість неперервних змін у структурі особистості як динамічної, відкритої системи, яка саморегулюється. На основі огляду наукових досліджень виокремлені сутнісні ознаки феномена самовдосконалення. Розглядаються питання, пов'язані з професійним самовдосконаленням фахівця. Розкриваються різні підходи до визначення терміна «професійне самовдосконалення». Визначаються складові, ознаки, види та рівні професійного самовдосконалення.

Ключові слова: самовдосконалення, професійне самовдосконалення, самовиховання, самоосвіта.

 

В статье сосредоточено внимание на теоретико-методологических основах исследования самосовершенствования личности. Самосовершенствование личности рассматривается как сущностная способность, которая обеспечивает возможность непрерывных изменений в структуре личности как динамической, открытой системы, которая саморегулируется. На основе обзора научных исследований выделены сущностные признаки феномена самосовершенствования. Рассматриваются вопросы, связанные с профессиональным самосовершенствованием специалиста. Раскрываются различные подходы к определению термина «профессиональное самосовершенствование». Определяются составляющие, признаки, виды и уровни профессионального самосовершенствования.

Ключевые слова: самосовершенствование, профессиональное самосовершенствование, самовоспитание, самообразование.

 

In this article different results of the theoretical and methodological foundations of research self-improvement are presented. Self-improvement is seen as essential ability that enables continuous changes in the structure of personality as a dynamic, open system, self-regulating. Based on review of scientific research the essential features of self-improvement phenomenon is underlined. The problems related to professional self-improvement specialist are studied.  Different approaches to the definition of "professional self-improvement." Are show elements, attributes, types and levels of professional self-improvement are identified in the article.

Key words: self-improvement, professional self-improvement, self-education, self-studying.

 

 

Постановка проблеми. У сучасному суспільстві все більше зростають вимоги до особистості – її освітнього і культурного рівня, рівня професіоналізму тощо. Зрозуміло, що такий рівень не може бути досягнутий індивідом остаточно, раз і назавжди, завдяки будь-яким, хай навіть найдосконалішим освітнім проектам. Лише власна активність, метою якої є самовдосконалення, здатна піднімати особистість на все вищі й вищі щаблі розвитку. За статистикою лише 42 % дипломованих спеціалістів працюють за фахом. В авіації ситуація дещо краща, близько 67 % молодих фахівців працюють за спеціальністю. Дана тенденція зумовлена такими факторами, як низьке матеріально-технічне забезпечення та досить опосередкований педагогічний аналіз проблеми готовності до професійної діяльності. Але модернізація системи освіти висуває нові вимоги до працівників у різних галузях діяльності. Вихідні концептуальні положення професійного самовдосконалення закладено в Законах України «Про загальну середню освіту», «Про вищу освіту». Сучасним підприємствам потрібен фахівець, який здатен постійно, послідовно і безперервно вдосконалювати зміст, засоби своєї професійної діяльності, що можливо лише завдяки роботі над собою, здатності до професійного самовдосконалення протягом усієї діяльності. Проведене соціологічне дослідження показало, що лише 34 % курсантів авіаційного ВНЗ знають, що таке самовдосконалення, а з них лише 17 % намагаються самовдосконалюватися, створюючи власні моделі підготовки в процесі навчання та професійного зростання. Спеціалісти, які вже не перший рік пов’язані у своїй діяльності з авіацією, лише в поодиноких випадках намагаються підвищити свій рівень знань і навичок.

Вирішення цієї проблеми можливе лише за умови готовності фахівця до роботи над собою та вміння самовдосконалюватися. Як підтверджує практика, значна кількість працюючих не використовують цього потенціалу у своїй діяльності. Отже, існує потреба в подальшому вивченні проблеми професійного самовдосконалення фахівця, визначення суті феномена.

Таким чином, дослідження теоретико-методологічних і прикладних аспектів самовдосконалення особистості як психолого-педагогічної проблеми залишається актуальною темою сучасної педагогічної науки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Автором аналізувалися думки вітчизняних і зарубіжних учених, зокрема Т. Вайніленко (Т.Шестакова), О. Діденко, Л. Дудікової, О. Ігнатюка, Н. Ковальчук, М.Ксьонзенка, В. Ортинського, Є. Павлютенкова, О. Прокопової, О.Горая, В. Ковальчука, Л. Сущенко, В. Харченка, Л. Юр’євої, М. Сави, Ю.Яворського.

Мета написання статті – огляд сучасних підходів у науково-педагогічних дослідженнях до розгляду проблеми формування готовності до самовдосконалення.

Виклад основного матеріалу. Самовдосконалення особистості наразі стає провідним засобом і пріоритетною метою освіти. Цим визначається необхідність перегляду змісту, форм і методів професійної підготовки з орієнтацією на таку «модель фахівця», коли головним стає формування особистості, що розвивається, яка готова самостійно поповнювати свої знання після закінчення навчального закладу [11, с. 7].

У тлумачному словнику К.Ушакова самовдосконалення трактується як свідомий розвиток у собі яких-небудь позитивних (переважно моральних) якостей, здібностей, умінь [12, с. 3].

У своїй роботі О. Діденко дещо розширює сутність самовдосконалення та визначає його як систематичну послідовну роботу особистості з удосконалення своїх позитивних й усунення негативних якостей [3, с. 10].

Якщо розглянути самовдосконалення з точки зору філософії, то його можна визначити як процес наближення до ідеалу [8, с. 76].

У колективній монографії науковці О. Горай і В. Ковальчук визначають самовдосконалення як свідому та систематичну роботу над собою з метою вдосконалення раніше набутих і формування нових якостей особистості; а також як процес усвідомленого, керованого самою особистістю розвитку, в якому в суб'єктивних цілях та інтересах самої особистості цілеспрямовано формуються та розвиваються її якості та здібності [11, с. 17].

Самовдосконалення людини може відбуватись у різних напрямках, мати різний зміст, будь-яка особа прагне розвивати в собі або вдосконалювати якісь фізичні якості, розумові, моральні притаманні певній професійній діяльності та інші. Ураховуючи це, доцільно розглянути, які існують різновиди самовдосконалення [1, с. 51].

Основні види (напрямки), які можна визначитице моральне, розумове, фізичне, естетичне та професійне самовдосконалення. Окремо можна виділити особистісне самовдосконалення, до якого, зазвичай, входить виховання себе, розвиток потрібних особистісних навиків, інколи розвиток волі, мислення та інших психічних функцій [2, с. 15].

Також існує й інший підхід до розподілу самовдосконалення: за видами (викорінююче, новоутворююче); за змістом (моральне, розумове, фізичне, естетичне, професійне); за організацією (індивідуальне, групове); за тривалістю (короткочасне, середнє, постійне). Існують різні мотиви для самовдосконаленняідеї, переконання, інтерес, любов, честолюбство, потреба самозбереження, професійний стимул, матеріальний стимул, наслідувальний стимул [2, с. 17].

Упродовж професійної підготовки у вищих навчальних закладах освіти, у період професійного становлення та під час професійної діяльності у будь-якій галузі важливу роль відіграє саме професійне самовдосконалення фахівця. Однак удосконалення професійне у сфері безпосередньої діяльності відіграє особливу роль, адже гарним фахівцем вважається той, хто навчається й удосконалюється протягом усього життя [11, с. 27].

Проблема професійного самовдосконалення особистості становить значний інтерес для багатьох наук. Існує безліч підходів до трактування феномена «професійне самовдосконалення».

Зокрема Н. Ковальчук характеризує професійне самовдосконалення як процес і вміння використовувати набуті в університеті (інституті) знання для свого інтелектуального зростання і вдосконалення професійно-значущих якостей [6, с. 22].

У своїх дослідженнях Л. Сущенко визначила «професійне самовдосконалення» як внутрішній процес якісних самозмін, який відбувається за рахунок усвідомлення вчителем необхідності самовдосконалення, грамотного самоаналізу, власних роздумів і порівнянь своєї педагогічної діяльності з іншими педагогами, яких визнано зразковими; мотивованого, цілеспрямованого й добре організованого саморуху до найкращого в собі [13, с. 15].

За твердженням О. Ігнатюка, професійне самовдосконалення – цілеспрямована, систематична, високоорганізована і творча діяльність, яка міститься в самостійному заглибленні й розширенні професійно-педагогічних знань, розвитку педагогічних умінь, здібностей і професійно значущих якостей особистості та має на меті неперервне зростання педагогічної майстерності та особистісне самовдосконалення [5, с. 37].

Однак Т. Вайніленко визначила, що професійне самовдосконалення – це процес і результат творчого цілеспрямованого самостійного самодетермінованого руху фахівця від Я-реального до Я-ідеального, від Я-потенційного до Я-актуального, що здійснюється у формі професійного самовиховання, самоосвіти і самоактуалізації, забезпечує досягнення фахівцем позитивних особистісних змін і є передумовою його успішної творчої самореалізації у професії [2, с. 19–20].

У своїх дослідженнях М. Ксьонзенко визначає професійне самовдосконалення як процес і результат цілеспрямованого самотворення, що досягається завдяки самоосвіті та самовихованню і забезпечує постійне підвищення майстерності фахівця та його творчу і професійну самореалізацію [7, с. 86].

Професійне самовдосконалення розглядається О. Прокоповою як свідома професійна діяльність фахівця в системі його неперервної спеціалізованої освіти, яка спрямована на підвищення фахового рівня, його професійну самореалізацію, подальший розвиток професійно значущих якостей, підвищення ефективності роботи відповідно як до інтересів, потреб і можливостей, так і до вимог суспільства щодо соціалізації, особистісного і професійного розвитку людини [10, с. 9].

О. Савінов укладає у зміст професійного самовдосконалення авіаційного фахівця процес підвищення рівня професійної компетентності і розвитку професійно значущих якостей відповідно до зовнішніх соціальних вимог, умов професійної діяльності особистої програми розвитку [12, с. 132].

Професійне самовдосконалення – це невід'ємний компонент підготовки фахівців, результат свідомої взаємодії фахівця з конкретним соціальним середовищем, під час якого він реалізує потребу розвитку у себе професійно-важливих якостей, відповідних знань і вмінь, що сприятимуть успіху у професійній діяльності та життєдіяльності взагалі [15, с. 447].

Л. Дудікова професійне самовдосконалення визначає як свідомий цілеспрямований процес підвищення рівня своєї професійної компетентності, розвиток професійно значущих властивостей, ціннісних орієнтацій відповідно до зовнішніх соціальних вимог, умовами професійної діяльності й особистої програми розвитку «Я-концепції», що передбачає сформованість досконалого рівня професійної культури [4, с.290].

Професійне самовдосконалення фахівця може відбуватись у двох формахсамоосвіта і самовиховання. На думку О. Прокопової, саме ці складові забезпечують розвиток професійно значущих якостей, професійну самореалізацію фахівця та детермінуються такими особистісними факторами, як мотивація досягнення і професійна самосвідомість [10, с.13] .

У змісті професійного самовдосконалення Т. Вайніленко виділяє вже три сутнісні складові: самоосвіту, що спрямовується на оновлення й поглиблення наявних у фахівця знань для досягнення бажаного рівня професійної компетентності, самовиховання як активну цілеспрямовану діяльність із систематичного формування й розвитку в себе позитивних та усунення негативних якостей особистості і самоактуалізацію як розвиток і вияв власних сутнісних сил і потенційних можливостей [1, с. 52]....

Категорія: ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ НЕПЕРЕРВНОЇ ОСВІТИ | Додав: jww1
Переглядів: 257 | Завантажень: 80 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Copyright MyCorp © 2016
Пошук
Друзі сайту
Конструктор сайтів - uCoz