Ольга Шапран

доктор педагогічних наук, професор,

завідувач кафедри педагогіки

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький

державний педагогічний університет

імені Григорія Сковороди»

КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД В СИСТЕМІ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Сьогодні проблема компетентнісного підходу у вищій освіті є дуже актуальною та має важливе практичне значення у зв’язку з необхідністю ефективного вирішення різноманітних завдань на основі існуючих знань, умінь, навичок, особистісних та професійних рис майбутніх фахівців та їх можливістю безперервно навчатися протягом життя.

Компетентнісний підхід не передбачає тільки конкретної обізнаності та інформованості людини, володіння нею енциклопедичними знаннями. Він спонукає до успішного розв’язання складних проблем, що виникають у процесі професійної підготовки, у стосунках з іншими людьми, в практичному житті при виконанні соціальних ролей громадянина країни, у професійній діяльності тощо. Отже, використання компетентнісного підходу у вищій освіті залежить не лише від його теоретичного обґрунтування, але й від продуктивності втілення основних ідей в практичну діяльність.

Упровадження компетентнісного підходу тісно пов’язано з вирішенням проблем забезпечення якості вищої освіти. А. Вербицький висловлює думку, що якість професійної освіти являє собою відповідність особистісних, професійних та соціальних характеристик молодого фахівця потребам життя та залежить від багатьох факторів: контингенту абітурієнтів, а потім студентів; викладацького складу; змісту освіти; якості освітнього середовища і умов організації навчання; педагогічних технологій, які використовуються при підготовці фахівців; якості освітнього процесу та його ресурсного забезпечення тощо [1, с.27]. Отже, якість освіти – це інтегральна характеристика, яка формується під впливом багатьох факторів (зовнішніх і внутрішніх) як результату професійної підготовки. Вищий навчальний заклад не тільки контролює відповідність знань, умінь і компетентностей випускників суспільним потребам, але й несе відповідальність за організацію навчальної діяльності кожного окремого студента.

Зміна освітніх цілей з підготовки вчителя з великим багажем знань на забезпечення умов для ефективного розвитку та саморозвитку кожного конкретного випускника педагогічного вищого навчального закладу вимагає нового змісту підготовки та використання сучасних педагогічних технологій у вищій школі

Таким чином, реалізація на практиці компетентнісного підходу передбачає оновлення змісту освіти, який ґрунтується не на компоненті ЗУН (знань, умінь та навичок), а базується на формуванні ключових компетентностей, що стосуються різних сфер. З метою систематизації й узагальнення досвіду багатьох країн у визначенні та відборі ключових компетентностей у 1997 р. було започатковано програму «Визначення та відбір компетентностей: теоретичні та концептуальні засади» зі скороченою назвою «DeSeCo», яку започаткувала група експертів з різних галузей –  освіти, бізнесу, праці, здоров’я [2]. Кожна компетентність побудована на поєднанні пізнавальних ставлень і практичних навичок, цінностей, емоцій, поведінкових компонентів, знань і вмінь, всього того, що може мобілізувати для активної дії. До переліку численних компетентностей входять, поряд із власне професійними, такі уміння і здібності: вчитися, самостійно здобувати інформацію, адаптуватися до нових ситуацій, ставити проблеми і приймати рішення, працювати в команді, відповідати за якість своєї роботи, аналізувати ситуацію на ринку праці, мати волю до успіху, бути компетентним у сфері цивільно-громадської діяльності, у побутовій та культурно-дозвільній діяльності тощо. Система компетентностей в освіті має ієрархічну структуру, рівні якої складають: ключові компетентності (міжпредметні та надпредметні компетентності) – здатність людини здійснювати складні поліфункціональні, поліпредметні види діяльності, ефективно розв’язувати актуальні індивідуальні та соціальні проблеми; загально-галузеві компетентності, які формуються впродовж засвоєння змісту тієї чи іншої освітньої галузі; предметні компетентності, що є складовою загально-галузевих компетентностей і стосуються конкретного предмету.

Кожна компетентність випускника повинна забезпечуватися відповідною кількістю дисциплін і практик, що поєднані у відповідні модулі, а зміст модулів – повністю відповідати рівню набутих компетентностей. Одним з перших кроків зміни змісту освіти на основі компетентнісного підходу є створення нових Галузевих стандартів освіти. Наступним кроком є формування компетентностей за програмами дисциплін (предметних) та віднесення їх до загально-галузевих та ключових. Третім кроком є формування компетентностей, які означені у Національній рамці кваліфікацій, і якими особа, що навчається, повинна володіти протягом усього життя (ключові життєві компетентності). Компетентність є однією із найважливіших характеристик спеціаліста, який готовий до відповідального та ефективного самостійного виконання власних обов’язків як фахівця в певній галузі.

Тепер зупинимося на педагогічних технологіях, які обумовлюють упровадження компетентністного підходу в практику роботи вищої школи. Вища школа повинна використовувати технології, які обумовлені потребами ринку праці та враховують особливості професійної підготовки майбутніх фахівців. Специфіка використання технологій у вищій школі визначається двома чинниками. По-перше, переходом до кредитно-трансферної системи навчання згідно основних положень Болонської декларації. Але у зв’язку з не розробленістю системи організації навчання за кредитно-трансферною технологією, кожний ВНЗ має свої особливості в її реалізації. Неузгодженість дій та самодіяльність кожного окремого вищого навчального закладу не сприяє повноцінній реалізації компетентнісного підходу на державному рівні. По-друге, важливе місце в реалізації компетентнісного підходу, з урахуванням освітніх потреб, належить особистісно орієнтованим, ігровим та інформаційним технологіям. До них відносяться:

−                  інтерактивні технології: діалогічні методи навчання, семінари-дискусії, мозкові штурми, інтерактивні й імітаційні ігри, тренінгі та ін.;

−                 практико орієнтовані технології: проблемне навчання, метод проектів, контекстне навчання та ін.;

−                 нові інформаційні технології: дистанційне навчання, комп’ютерне тестування, мультимедійні технології тощо.

 Отже, підводячи підсумок, можна сказати, що компетентнісний підхід є одним із перспективних підходів у підвищенні ефективності вищої освіти та навчання протягом життя. Він полягає в прищепленні та розвитку у студентів набору ключових компетентностей, які забезпечують якісне виконання професійних обов’язків. Якість підготовки фахівця з вищою освітою залежить від багатьох зовнішніх і внутрішніх факторів (соціально-економічних, політичних, культурних, рівня підготовки, умов діяльності тощо). Випускники вищих навчальних закладів повинні вміти використовувати отримані під час навчання знання, вміння та навички в буденних та швидкоплинних ситуаціях професійної діяльності. Зміна освітніх цілей з підготовки вчителя з великим багажем знань на забезпечення умов для ефективного розвитку та саморозвитку кожного конкретного випускника педагогічного вищого навчального закладу вимагає нового змісту підготовки та використання сучасних педагогічних технологій. Реалізація компетентнісного підходу спрямована на комплексне засвоєння різних знань та способів практичної діяльності протягом життя шляхом підвищення кваліфікації та самоосвіти, завдяки яким майбутній фахівець набуває здатності успішної власної реалізації в професійній діяльності, соціальної самостійності, мобільності, вільно орієнтуватися в навколишньому середовищі та успішно вирішувати складні завдання.

ЛІТЕРАТУРА

1.   Вербицкий А. А. Компетентностный подход и теория контекстного обучения / А. А.Вербицкий. – М.: ИЦ ПКПС. – 2004. –  84 с.

2.   Definition and Selection of Competencies. Country Contribution Process: Summary and Country Reports. OECD. – University of Neuchatel. – October 2001. – 279 p.