Софія Бондарчук,

Олеся Бурова

(Переяслав-Хмельницький)

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МЕДІАОСВІТИ У ВИЩІЙ ШКОЛІ В КОНТЕКСТІ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ

В сучасну епоху, яка характеризується переходом до інформаційного суспільства,економіки знань, глобалізацією виробничих систем, все більшої ваги набирають інтеграційні процеси в світовій системі вищої освіти, які знайшли своє втілення в Болонському процесі в Європі та Україні.

Нові комунікаційні й інформаційні технології змінюють умови навчання, праці, відпочинку. Медіа вже стали невід’ємною частиною загальної культури людства, що створює нові виклики й науковій психологічній спільноті й вищій освіті. В Європі активно розвивається медіаосвіта як напрям підготовки спеціалістів у вищій школі, крім професійної підготовки фахівців для медіа (журналістика) існують спеціалізації медіапедагогіки, медіадидактики, медіапросвіти. Нажаль, Україна має відставання в розвитку цих новітніх дисциплін, яке необхідно терміново ліквідовувати, спираючись на сучасні вітчизняні наукові розробки, взаємодіючи із провідними науковими центрами.

Згідно принципам Болонського процесу, велика увага вищої школи має приділятись організації наукової роботи студентів. Саме в цьому напрямі хотілось би позначити перспективи співробітництва новоствореної лабораторії психології масової комунікації і медіаосвіти Інституту соціальної та політичної психології АПН України із студентськими науковими товариствами різних вищих навчальних закладів. Потребують ретельного

дослідження психологічні механізми масової комунікації, в контексті взаємодії з вищою освітою, функціонування інформаційних мереж і нових середовищ, впливу інформаційного простору на психіку людини і багато інших аспектів, які вимагають цілісного охоплення і сприяють інтеграції нової галузі медіапсихології та її прикладних втілень у медіаосвіті [1, с.16].

Серед розмаїття визначень поняття культури прийнято виділяти два принципово різні підходи, які умовно можна позначити як результативний і оцінковий.

Згідно першому будь-яка культура (в тому числі й медіа) є атрибутом людства чи певної його частини і складається із сукупності матеріальних і духовних цінностей, створених людством протягом його історії. Метафорично цей підхід можна уявити в образі музею, в якому зберігаються створені цінності (це можуть бути не обов’язково матеріальні предмети, але й певні норми стосунків, правила поведінки і кодекси честі, тобто соціальні уявлення, регулятиви, загалом знання). Кожна частинка людства (певне суспільство чи спільнота, чи навіть сім’я як найменша складова) має свою версію створених і накопичених цінностей, вони можуть бути різні, але вони не можуть бути порівняні за принципом оцінки (цей кращий чи цей гірший). З розповсюдженістю різноманітних мас-медіа частиною загальнокультурного багатства стає і медіакультура, яка може бути притаманна певному суспільству, регіону, верстві населення. В межах першого визначення медіакультури адекватною методологією є типологізація і картування – створення мапи розташування різних типів культур. Методи дослідження – насамперед якісні, ідеографічні, навіть етнографічні, які охоплюють й психологічні.

Згідно другого підходу до визначення культури, вона полягає в принципово оцінковому ставленні: це рівень, ступінь досконалості якої небудь галузі господарської або розумової діяльності, рівень розвитку суспільства в певну епоху. Метафорою цього підходу може слугувати, наприклад, градусник – як символ вимірювальної шкали, що надає можливість оцінювання. Так вже склалося, що в мові, яка є тканиною існування культури закріплено обидва ці різні значення за одним і тим же словом, і тому будь-які подальші роздуми чи дослідження з приводу медіакультури мають зважати на цю обставину. Постановка проблеми медіакультури в межах цих двох підходів має відмінні мету, завдання і складності. Результативний підхід спирається на простір взаємодії і перетину загалом паритетних культур, наприклад, та людина, яка принципово не користується медіа, не орієнтується і т.д., є також носієм певної – протестної – медіакультури [2, с.48].

Згідно іншого підходу ми спираємось на імпліцитні чи експліцитні (явні чи неявні) критерії, завдяки яким маємо можливість оцінити рівень медіакультури різних носіїв певної спільноти. Не вдаючись в методологічні тонкощі, можна стверджувати, що адекватною цьому другому підходу до медіакультури має бути методологія вимірювання і експертного оцінювання. При чому, для експертів варто обов’язково мати на увазі й чітко рефлексувати власну приналежність до певної культури (в першому значенні), оскільки «наївна» оцінка представників іншої культури може бути неадекватною.

Отже, перспективою подальшого розвитку медіапсихології і медіаосвіти в контексті Болонського процесу в Україні є розпочате співробітниками лабораторії психології масової комунікації та медіаосвіти створення електронного консорціуму знань з медіапсихології та медіаосвіти, який об’єднавши зусилля академічної науки і вищої школи зможе виступити неформальним дистанційним ресурсом для студентської спільноти. Окрім того, такий освітній консорціум створює простір взаємодії студентів із роботодавцями, залучаючи до дискусій керівництво і фахівців тих виробничих об’єднань, для успішного розвитку яких необхідна медіапсихологічна компетентність.

ЛІТЕРАТУРА

1.     Модернізація вищої освіти України і Болонський процес: Матеріали до першої лекції /Уклад. М.Ф.Степко, Я.Я.Болюбаш, К.М.Левківський, Ю.В.Сухарніков; відп. ред. М.Ф.Степко. – К. : Изд., 2004. – 24 с.

2.     Найдьонова Л.А. Перспективи розвитку медіаосвіти в контексті Болонського процесу: процесуальна модель медіакультури // Болонський процес і вища освіта в Україні та Європі: проблеми й перспективи. – К., 2007. – 326 с.

Таким чином, необхідно не тільки не розгубити з нововведеннями, старої перевіреної часом освітньої системи, а й вчасно модернізувати її. З урахуванням вищевикладеного, зауважимо, що інноваційний поступ системи вищої освіти потребує подальшого впровадження обґрунтованих інституційних реформ. Задля збереження національних педагогічних надбань та унеможливлення руйнації національної системи вищої освіти, проводити їх потрібно виважено, поступово, заздалегідь підготувавшись організаційно і фінансово.

ЛІТЕРАТУРА

1. Андрущенко В.П. Роздуми про освіту: статті, нарис�
��0F�Q’ю / В.П. Андрущенко. – К. : Знання України, 2004. – 804 с.

2. Миронов В. Россия в глобальном мире: отечественное образование и Болонский процес / В. Миронов // Здравый смысл. – 2007. – № 2 (43). – С. 14-21.

3. Мовчан В. С. Освіта в контексті глобалізаційних процесів: моральні аспекти // Філософсько-антропологічні студії. – 2008. – К. : Стилос; Д.: ДНУ, 2008. – С. 161-167.

4. Послання Президента України до Верховної Ради України. «Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки» // Урядовий кур’єр. – 2002. – 4 червня.

5. Чікарькова М.Ю. Ціннісні орієнтації сучасного інформаційного суспільства та проблеми контркультури / М.Ю.Чікарькова // Збірник наукових праць НДІ українознавства. – К. : Рада, 2008. – Т. ХІХ. – С. 44-57.

6. Шинкарук В. Основні напрями модернізації структури вищої освіти України / В.Шинкарук // Офіційний сайт Міністерства освіти і науки України. http://www.mon.gov.ua.