Дарина Білорус, Каріна Магламян,
Марія Савчук, Марина Карпович,
(Переяслав-Хмельницький)
МОДЕРНІЗАЦІЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ І БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС
Стратегічні рішення із
створення європейського простору вищої освіти (ЄПВО) до 2010 та його подальший
розвиток до 2020 року є результатом зустрічей міністрів європейських країн, що
відповідають за вищу освіту в країнах-учасницях Болонського процесу. Україна
приєдналась до Болонського процесу в травні 2005 року. Цим вона взяла на себе зобов'язання, які визначили напрям
і контури реформи вищої освіти. Важливо відзначити, що скептицизм, відмова,
неприйняття ідеї євроінтеграції освіти, які сьогодні існують у суспільній
свідомості, свідчать, перш за все, про незнання або викривлене розуміння
положень Болонського процесу. Ілюзія повної самодостатності, можливо, якийсь
період може слугувати ресурсом для виживання університетської освіти України.
Однак в умовах інтеграції вищої освіти у ЄПВО він швидко вичерпується.
Самоізоляція від процесів, які розвиваються в ЄПВО, гальмує розвиток будь-якого
вищого навчального закладу. Для власного блага українській освіті необхідно
вбудовуватися в ЄПВО, зберігаючи при цьому національну ідентичність. Як
зазначається в багатьох ключових документах Болонського процесу, трансформація
вищої освіти не вимагає її уніфікації. Завдяки реформам, які проведено в
країнах-учасницях Болонського процесу, в ЄПВО досягнуто більшої сумісності і
порівнянності кваліфікацій (ступенів) на національному і міжнародному рівнях.
Викликом для вищих навчальних закладів є розроблення профілів і змісту
кваліфікацій з використанням основних інструментів, які стали
загальноприйнятими у ЄПВО – Європейської кредитно-трансферної системи (ЄКТС),
Додатку до диплома європейського зразка, Національної рамки кваліфікацій.
Участь у Болонському процесі – це відповідь на спільні виклики, що стоять перед
системами вищої освіти європейських країн. ЄПВО - це не єдина система вищої
освіти, а об’єднання 46 національних систем, що розвиваються відповідно до
спільно погоджених принципів. ЄПВО сприяє узгодженню, сумісності, порівнянності
та визнанню різноманітних систем вищої освіти. Він не вимагає уніфікації
змісту, технологій навчання і забезпечення якості у вищих навчальних закладах.
Основні принципи
Болонського процесу щодо узгодження архітектури систем вищої освіти
європейських країн було закладено у Сорбонській Декларації, яку підписали
міністри Франції, Німеччини, Італії і Великої Британії у травні 1998 року. Вона
була сфокусована на:
- покращенні міжнародної прозорості навчальних програм
(курсів) і визнанні кваліфікацій шляхом поступового узгодження циклів
підготовки (навчання) та наближення до рамки кваліфікацій ЄПВО;
- сприянні мобільності студентів, викладачів та наукових
працівників;
- розробленні загальної системи ступенів - першого циклу
(ступінь бакалавра) та другого циклу (ступінь магістра).
Болонська декларація, яка
підписана міністрами 29 європейських країн у червні 1999 року, стала основним
документом, що використовується для встановлення загальної рамки з модернізації
і реформування європейської вищої освіти. З часу підписання декларації,
проведення реформ у вищій освіті називають Болонським процесом. У декларації
було визначено такі основні цілі із розвитку ЄПВО:
- прийняти систему зрозумілих і порівнянних ступенів;
- запровадити систему вищої освіти, яка ґрунтується на
двох циклах;
- запровадити систему кредитів ЄКТС;
- сприяти мобільності студентів, викладачів і науковців;
- сприяти європейській співпраці із забезпечення якості;
- сприяти європейському виміру у вищій освіті.
Після приєднання України до Болонського процесу, в
системі вищої освіти зроблено такі важливі кроки із реалізації його положень:
- запроваджено Програму дій щодо реалізації положень
Болонської декларації в системі вищої освіти і науки на 2004-2005 роки;
- створено Міжвідомчу комісію із запровадження положень
Болонського процесу в систему вищої освіти та Національну групу промоутерів
Болонського процесу (National Team of Bologna Promoters) (2006);
- Всеукраїнська студентська рада при Міністерстві освіти
і науки України стала кандидатом в члени Національних спілок студентів Європи (The National Union of Students in Europe (ESIB) (2006);
- запроваджено пілотну європейську кредитно-трансферну
систему (ECTS) у вищих
навчальних закладах України III-IV рівнів акредитації (2006/2007 н.р.);
- підготовлено «Національний звіт – 2005-2007» до
Лондонської конференції міністрів європейських країн (травень, 2007 рік).
На сучасному етапі реформа вищої освіти України
здійснюється у двох площинах:
- національної стратегії соціально-економічного розвитку;
- співпраці та інтеграції в європейський і світовий
освітній простір;
Запровадження основних
положень Болонського процесу передбачає врахування національних підходів до
організації навчання, змісту освіти, традицій у підготовці майбутніх фахівців з
вищою освітою. У багатьох керівних європейських документах, щодо розвитку вищої
освіти зазначається, що університети в значній мірі повинні зберігати свої
власні традиції, надбання, досвід. Тому мова не йде про пряме запровадження закордонного
досвіду в навчальний процес українських університетів або так званої
«Болонської системи організації навчального процесу», якої, в природі, не
існує.
Міністерством освіти і
науки особлива увага приділяється тому, щоб кожен університет, поряд із врахуванням
загальних рекомендацій та порад міністерства для всіх університетів України,
формував своє власне освітнє середовище, культуру організації навчання,
культуру викладачів і студентів, культуру оцінювання навчальних досягнень
студентів, культуру забезпечення якості підготовки майбутніх фахівців та
науково-педагогічних працівників.
Інтеграція системи вищої освіти України в ЄПВО сприятиме:
- забезпеченню якості вищої
освіти;
- визнанню періодів і
термінів підготовки у ЄПВО та інших регіонах світу;
- мобільності студентів,
викладачів, наукових працівників;
- забезпеченню
справедливого доступу до вищої освіти;
- зміцненню позицій
українських університетів на національному, європейському і світовому ринку
праці та ринку освітніх послуг.
З огляду на це, період
2009-2010 року (базовий) є надзвичайно важливим для системи вищої освіти
України у визначенні ключових короткотермінових стратегій розвитку та
узгодженні національної нормативно-правої бази із стандартами і рекомендаціями
ЄПВО.
Період з 2010-2020 року
повинен стати ключовим у реалізації довготермінових стратегій забезпечення
сталого розвитку та удосконалення системи вищої освіти України, визнання її у
європейському і світовому просторі в контексті забезпечення якості.
У сучасному світі,
який увійшов у третє тисячоліття, розвиток України визначається у загальному
контексті Європейської інтеграції з орієнтацією на фундаментальні цінності
західної культури: парламентаризм, права людини, права національних меншин,
лібералізацію, свободу пересування, свободу отримання освіти будь-якого рівня
та інше, що є невід'ємним атрибутом громадянського демократичного суспільства.
Для України, у
культурно-цивілізаційному аспекті, європейська інтеграція — це входження до
єдиної сім'ї європейських народів, повернення до європейських політичних і
культурних традицій. Як свідомий суспільний вибір перспектива європейської
інтеграції — це вагомий стимул для успіху економічної і політичної
трансформації, що може стати основою національної консолідації. Європейська
інтеграція, таким чином, стає ключовою ланкою відкриття України для світу,
переходу від закритого тоталітарного до відкритого демократичного суспільства.
З метою реалізації
стратегічного курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу, забезпечення
всебічного входження України у європейський політичний, економічний і правовий
простір та створення передумов для набуття Україною членства у Європейському
Союзі указами Президента України затверджена «Стратегія інтеграції України до
Європейського Союзу». Основними напрямами культурно-освітньої і
науково-технічної інтеграції визначено впровадження європейських норм і
стандартів в освіті, науці й техніці, поширення власних культурних і
науково-технічних здобутків у ЄС.
Інтеграційний процес
на відповідних напрямах полягає у впровадженні європейських норм і стандартів в
освіті, науці і техніці, поширенні власних культурних і науково-технічних
здобутків у ЄС. У кінцевому результаті такі кроки спрацьовуватимуть на
підвищення в Україні європейської культурної ідентичності та інтеграцію до
загальноєвропейського інтелектуально-освітнього та науково-технічного
середовища.
Виконання цього
завдання передбачає взаємне зняття будь-яких принципових, на відміну від
технічних, обмежень на контакти й обміни, на поширення інформації. Особливо
важливим є здійснення спільних наукових, культурних, освітніх та інших
проектів, залучення українських вчених та фахівців до загальноєвропейських
програм наукових досліджень.
Болонський процес — один з інструментів не лише європейський інтеграції, а
й загальної світової тенденції нашого часу — глобалізації. Європейська
спільнота має намір зробити внесок в якісну освіту шляхом заохочення
країн-учасниць до сприяння підвищенню якості власної освіти. Відштовхуючись під
цього, Європейська комісія надає фінансову і політичну підтримку цьому
процесові, що виходить за рамки ЄС. Сьогодні східноєвропейські країни лише
починають приймати Болонські ідеї.
Співпраця з
європейцями у сфері освіти на шляху входження України в Європу є одним із
пріоритетів розвитку вищої освіти в Україні. Проте не є самоціллю проголошення
тільки інтегрування в Європу.
Участь вищої освіти
України в Болонських перетвореннях має бути спрямована лише на її розвиток і
набуття нових якісних ознак, а не на втрату кращих традицій, зниження національних
стандартів якості. Орієнтація на Болонський процес не має призводити до
надмірної перебудови вітчизняної системи освіти.
Нашою метою є і те,
щоб Європа зрозуміла, що в Україні — потужна система вищої освіти, потужні
школи. Україна відчуває підтримку європейської спільноти. За цей час у нашій
країні побувало багато місій Ради Європи, які розглядали стан освіти, проводили
експертизу освітянської законодавчої бази і практично зауважень не було.
Сьогодні вже майже немає опонентів щодо ступеневості вищої освіти. Вона
підвищує мобільність і вертикальну, і горизонтальну.
Напрями розвитку вищої
освіти в Україні, з одного боку, стратегічні, з іншого — вони дадуть імпульс
для подальшого поліпшення стану освіти і науки вже в недалекому майбутньому.
Перший напрям — це розширення доступу до вищої освіти, другий — якість освіти й
ефективність використання фахівців з вищою освітою і третій — це інтеграційні
процеси.
ЛІТЕРАТУРА
1.
Галузинський В.М. Педагогіка: теорія та
історія / В.М.Галузинський, М.Б.Євтух. - K. : Вища шк., 1995.
2.
Державна національна програма «Освіта».
- K. : Райдуга, 1994. - («Україна XXI століття»).
3.
Закон України «Про освіту» // Освіта. —
1996. — 21 серпня.
4.
Модернізація вищої освіти України і
Болонський процес: Матеріали до першої лекції / Укл. М.Ф. Степко, Я.Я. Болюбаш,
К.М. Левківський, Ю.В. Сухарніков; відп. ред. М.Ф. Степко. - К.: Изд.-во МОНУ,
2004. - 24 с.
5.
Фіцула M.M. Педагогіка / М.М.Фіцула. -
К.: Академія, 2000. – 326 с.
| 
