Наталья Алова

(Шуя, Россия)

ПРОФЕССИОНАЛЬНО – ПЕДАГОГИЧЕСКАЯ

КУЛЬТУРА ПЕДАГОГА

Термин «культура» латинского происхождения. Первоначально он означал возделывание почвы, ее культивирование. В дальнейшем слово «культура» стало употребляться в более обобщенном значении. В настоящее время под культурой в общем смысле понимают все виды преобразовательной деятельности человека и общества, а также результаты этой деятельности [1].

Для того чтобы определить сущность понятия «профессионально-педагогическая культура», целесообразно рассмотреть такие понятия, как «профессиональная культура» и «педагогическая культура». Выделение профессиональной культуры, как одного из свойств группы людей, относящихся к одной профессии, является результатом разделения труда, которое приводит к обособлению видов специальной деятельности.

Профессиональная деятельность как социально-культурное явление обладает сложной структурой, включающей цель, задачи, предмет, средства, методы, результат. Высокий уровень профессиональной культуры специалиста характеризуется развитой способностью к решению профессиональных задач, т.е. развитым профессиональным мышлением и сознанием. Профессиональная культура - это определенная степень овладения человеком приемами и способами решения профессиональных задач.

Понятие «педагогическая культура» длительное время описывалось в педагогической литературе в категориях обыденного сознания и не претендовало на строгое научное объяснение. Под педагогической культурой подразумевалась совокупность норм, правил поведения, проявление педагогического такта, педагогической техники и мастерства, педагогическая грамотность и образованность. С началом активной разработки культурологического подхода в философии, социологии, педагогике и психологии были проведены исследования, посвященные отдельным направлениям и сторонам педагогической культуры; изучаются вопросы методологической, нравственно-эстетической, технологической, коммуникативной, духовной и физической культуры личности учителя [2] .

Проблема педагогической культуры находит свое отражение в работах таких исследователей, как С.И. Архангельский, А.В. Барабанщиков, Е.В. Бондаревская, В.А. Сластенин и т.д. в связи с анализом особенностей педагогической деятельности, изучением педагогических способностей, педагогического мастерства учителя.

Педагогическая культура рассматривается как важная часть общей культуры преподавателя, проявляющейся в системе профессиональных качеств и специфике профессиональной деятельности. Это интегративное качество личности педагога-профессионала, условие и предпосылки эффективной педагогической деятельности, обобщенный показатель профессиональной компетентности педагога и цель профессионального самосовершенствования. Таким образом, содержание профессионально-педагогической культуры раскрывается как система индивидуально-профессиональных качеств, ведущих компонентов и функций.

Носителями профессионально-педагогической культуры являются люди, призванные осуществлять педагогический труд. Для понимания сущности профессионально-педагогической культуры необходимо иметь в виду следующие методологические предпосылки, раскрывающие связь общей и профессиональной культуры, ее специфические особенности (И.Ф. Исаев, В.А. Сластенин):

–        профессионально-педагогическая культура – это универсальная характеристика педагогической реальности;

–        профессионально-педагогическая культура представляет собой специфическое проектирование общей культуры в сферу педагогической деятельности;

–        профессионально-педагогическая культура – это системное образование, включающее в себя ряд структурно-функциональных компонентов, имеющее собственную организацию, избирательно взаимодействующее с окружающей средой и обладающее интегративным свойством целого, не сводимого к свойствам отдельных частей;

–        единицей анализа профессионально-педагогической культуры выступает творческая по своей природе деятельность;

–        особенности формирования и реализации профессионально-педагогической культуры педагога обусловливаются индивидуально-творческими, психофизиологическими и возрастными характеристиками, скопившимся социально-педагогическим опытом [3].

Учет указанных методологических оснований дает возможность обосновать модель профессионально-педагогической культуры, составляющими компонентами которой являются аксиологический, технологический и личностно-творческий.

ЛИТЕРАТУРА

1.     Буева Л. П. Культура, культурология и образование / Л. П. Буева // Вопросы философии. – 1994. – № 2. – С. 14–18.

2.     Романова К.Е. Концептуальные основы процесса формирования и развития педагогического мастерства будущих преподавателей / К.Е.Романова // Приволжский научный журнал.– 2010. – № 2. – С. 132-135.

3.     Столин В. В. Самосознание личности / В. В. Стoлин. – М. : Просвещение, 1983. – 284 с.

Значний внесок у розробку системного підходу внесли наукові праці російських і українських учених: В. Афанасьєва, А. Берга, І. Блауберга, О. Богданова, С. Валуєва, В. Волкової, Д. Гвішіані, С. Никанорова, В. Садовського, Ф. Темникова, В. Тюхтіна, А. Уємова, Ю. Черняка, Ю. Урманцева, Е. Юдіна та ін. Серед зарубіжних учених слід відзначити Р. Акоффа, Ч. Барнарда, Л. фон Берталанфі, Ст. Біра, Д. Діксона, Р. Джонсона, Ф. Каста, Е. Квейда, Д. Кліланда, В. Кінга, Дж. Кліра, Е. Кунца, О. Ланге, Е. Ласло, Ст. Оптнера, Р. Розенцвейга, Р. Саймона, Дж. Форрестера, Ф. Емері, С. Янга та багатьох інших.

Концептуальні положення контекстного підходу розкриваються в роботах М. Бахтина, Н. Лаврентьєвої, О. Ларіонової, М. Левківського та ін. Особистісно-діяльнісний підхід знайшов висвітлення в працях В. Андрєєва, І. Беха, Л. Деркача, І. Зимньої, І. Зязюна, В. Серікова, С. Суворова, Ю. Приходька, Л. Романишина, І. Якиманської та ін.

Мета написання статті – визначення сутності методологічних підходів до професійної підготовки майбутніх учителів фізичного виховання.

Виклад основного матеріалу. Проведення дослідження вимагає визначення методологічних підходів до його організації. Поняття «підхід» у загальному розумінні означає певну сукупність різноманітних засобів та прийомів, які діють на когось. У науковому розумінні це поняття трактується як вихідна позиція, що складає основу дослідницької діяльності. У педагогічному розумінні поняття «підхід» – це поняття, що визначає стратегію дослідницької та практичної діяльності [2, с. 90].

При визначенні методологічних підходів до організації нашого дослідження враховувалася сутність і структура педагогічної готовності вчителя фізичного виховання. Ураховуючи, що готовність є результатом професійної підготовки, у процесі якої формується професійна компетентність фахівців фізичного виховання, одним із методологічних підходів був обраний компетентнісний підхід. Найбільш точно співвідношення понять «професійна підготовка» - «професійне становлення», «готовність» - «компетентність» визначено в лекціях Ю. Сенька. Учений зазначає, що результатом професійної підготовки є готовність випускника вищої педагогічної школи до педагогічної діяльності, а результатом професійної педагогічної освіти є професійна компетентність. На його думку, готовність до професійної діяльності як новоутворення майбутнього педагога є фундаментом його професійної компетентності. Тобто, і готовність, і компетентність - це рівні професійної педагогічної майстерності. Професійна педагогічна компетентність - своєрідна зона найближчого (віддаленого) розвитку педагогічної готовності, вони не знаходяться у відношенні наслідування: спочатку готовність, потім компетентність. Сутність і структура цих понять свідчать про їх тісний взаємозв’язок [8, с. 68].

Д. Іванов розуміє під компетентнісним підходом – один із таких підходів, у якому відбувається спроба внести особистісний смисл в освітній процес [4, с. 8]. Він акцентує увагу на результаті освіти, де в якості результату береться не сума засвоєної інформації, а здібність людини діяти в різних проблемних ситуаціях. Тому компетентнісний підхід – це підхід, при якому результати освіти стають значущими і поза системою освіти.

Компетентнісний підхід є шляхом оновлення системи освіти, її новим концептуальним орієнтиром, який спрямований на комплексне засвоєння знань, умінь, навичок та способів практичної діяльності, завдяки яким фахівець успішно себе реалізує при вирішенні поставлених завдань. Особливу увагу приділяють визначенню компетентностей і компетенцій як нового змісту вищої освіти. Система компетентностей в освіті має ієрархічну структуру, рівні якої складають ключові, загальногалузеві та предметні компетентності.

А. Вербицький вважає, що ключові компетенції виконують три функції, а саме: допомагають студентам учитися; дозволяють  робітникам фірм, підприємств бути більш гнучкими і відповідати запитам роботодавця; допомагають бути більш успішними в подальшому житті. Компетенції є важливими результатами освіти, тому мають бути сформовані в студентів, «пронизувати» всі дисципліни, проходити через всі рівні освіти та розроблюватися на високому рівні [1, с. 9-10]. Компетентнісний підхід до професійної підготовки майбутніх учителів фізичного виховання передбачає наявність знань, а саме: теоретичних основ фізичного, психічного і духовного здоров’я людини, інноваційних технологій оздоровлення тощо; таких умінь, як: виконувати різні види гімнастичних вправ, володіти тілом, займатися фізкультурою і спортом у повсякденному житті, збалансовано харчуватися, загартовуватися; особистісних якостей: організованості, відповідальності, гуманізму, емпатійності, ініціативності та ін.

Наступним методологічним підходом був обраний системний підхід. Згідно з Вікіпедією – це напрям методології досліджень, який полягає в дослідженні об'єкта як цілісної множини елементів у сукупності відношень і зв'язків між ними, тобто розгляд об'єкта як системи. Перевагою системного підходу є спрямування на слабо структуровані проблеми і пошук ефективних шляхів їх вирішення.

Системний підхід не існує у вигляді чіткої методики з визначеною логічною концепцією, наголошує О. Кустовська. Вона відмічає, що це - система, утворена із сукупності логічних прийомів, методичних правил і принципів теоретичного дослідження, що виконує таким чином евристичну функцію в загальній системі наукового пізнання [5, с. 8].

В. Корбутяк підкреслює, що завданням системного підходу є знаходження простого в складному. Простота в людському мисленні при розборі складних явищ об’єктивної реальності досягається завдяки певній дисципліні мислення, яка відображається у правилах поводження з компонентами системи [6, с. 25].

У науковій літературі до основних принципів системного підходу належать принципи остаточної мети, єдності, зв’язаності, модульності, ієрархії, функціональності, розвитку, децентралізації та невизначеності. Вдале застосування принципів системного підходу в дослідженні сприяє розвитку системного типу мислення.

Головне призначення системного підходу полягає не просто в аналізі  систем, а в системному розгляді деяких сукупностей елементів і зв'язків між ними, які дослідник відповідно до своїх завдань визначає саме як систему.

Усе більшого визнання в системі професійної освіти набуває контекстний підхід. На наш погляд, це обумовлено тим, що цей підхід заснований на кращих традиціях педагогіки і психології з урахуванням емпіричного досвіду вчителів-практиків. У 2002 році в США вийшла монографія Е. Джонсон «Контекстне викладання й учіння». Автор зазначає, що «контекстне викладання й учіння залучає студентів у значущу для них діяльність, яка сприяє зв’язку академічного знання з контекстом ситуації реального життя [9, с. 3]». Незважаючи на цю обставину, контекстний підхід до цього часу не використовується в повній мірі та недостатньо досліджений у вітчизняній педагогічній теорії. Його необхідність для професійної підготовки майбутніх учителів фізичного виховання обумовлюється єдністю її теоретичної і практичної складової.

Для досягнення мети якісної професійної підготовки майбутніх учителів фізичного виховання, які б були фізично розвиненими та професійно компетентними, необхідно також здійснити перехід до гуманістичної системи підготовки, у якій найвищою цінністю стає кожний конкретний студент із його індивідуальними особливостями, цінностями та інтересами. Загальновизнаним у педагогіці є особистісно-діяльнісний підхід, згідно з яким студент є активним суб’єктом навчально–виховного процесу. В. Лозова підкреслює діалектичну єдність особистісного і діяльнісного підходів у педагогіці. Якщо особистісний підхід вимагає визнання особистості як продукту соціально-культурного розвитку, носія культури, її унікальності, інтелектуальної та моральної свободи, права на повагу, що передбачає опору на природний процес саморозвитку здібностей, самовизначення, самореалізацію, самоствердження, створення для цього відповідних умов, то діяльнісний підхід спрямований на таку організацію суб’єкта, у якій би він був активним у пізнанні, праці, спілкуванні, своєму особистісному розвитку [7, с. 96].

І. Зимня стверджує, що організація навчання на основі особистісно-діяльнісного підходу означає, що всі методичні рішення викладачів повинні переломлюватися через призму того, кого навчають: його потреб, мотивів, здібностей, активності, інтелекту та інших індивідуально-психологічних особливостей [3, с. 64].

Характерними рисами особистісно-діяльнісного підходу є такі: індивідуальні властивості студента знаходяться у центрі навчально-виховного процесу; суб'єкт-суб'єктні відносини між викладачем і студентом, надання кожному суб'єктові навчального процесу можливості індивідуального освоєння і перетворення навколишньої дійсності, використовуючи особистісний досвід; особистісно-значущі цінності, система позитивних мотивів діяльності; посилення ролі викладача в активізації пізнавальної діяльності студентів, усебічного їх розвитку (В. Сластьонін, В. Серіков, В. Андрєєв, І. Якиманська та ін.). Водночас треба відмітити, що сьогодні ще не повністю розроблена система професійної підготовки педагога в галузі фізичного виховання і спорту, яка б забезпечувала його особистісно-професійне становлення, самовизначення й суб'єктивну готовність до здійснення професійної діяльності в умовах особистісно орієнтованої освіти.

Висновки. Підсумовуючи вищенаведене, слід підкреслити, що методологічний підхід трактується як вихідна позиція, що складає основу дослідницької діяльності. Узгодження об'єктивних вимог методології з суб'єктивною складовою діяльності науковців є надійною гарантією справжньої ефективності педагогічних досліджень. Разом з тим, від здатності дослідника до методологічної рефлексії і коректності вибору методологічних підходів залежить ефективність їх реалізації на практиці. При визначенні методологічних підходів дослідження враховувалися особливості професійної підготовки майбутніх учителів фізичного виховання. Це забезпечило можливість застосування в нашому дослідженні в єдності компетентнісного, системного, контекстного та особистісно-діяльнісного підходів.

ЛІТЕРАТУРА

1.  Вербицкий А. А. Компетентностный подход и теория контекстного обучения/ А. А.Вербицкий. – М.: ИЦ ПКПС, 2004. – 84 с.

2.  Загородній Ю. І., Курило В. С., Савченко С. В. Політична соціалізація студентської молоді в Україні: досвід, тенденції, проблеми.– К.: Генеза, 2004. – 144 с.

3.  Зимняя И. А. Психология обучения иностранным языкам в школе / И. А. Зимняя. – М.: Просвещение, 1991. – 222с.

4.  Иванов Д. О., Митрофанов Г. К., Соколов О. В. Компетентностный подход в образовании. Проблемы, понятия, инструментарий: [учеб. – метод. пособие] / под. ред.. Е. Н. Обухова. – М.: АПК и ПРО, 2003. – 101с.

5.  Кустовська О. В. Методологія системного підходу та наукових досліджень: [курс лекцій] / О. В. Кустовська. – Тернопіль: Економічна думка, 2005. – 124с.

6.  Корбутяк В. І. Методологія системного підходу та наукових досліджень: [навчальний посібник] / В. І. Корбутяк. – Рівне: НУВГП, 2010. – 176 с.

7.  Лозова В. Стратегічні питання сучасної дидактики / В. Лозова // Розвиток педагогічної і психологічної науки в Україні. - Ч.1. - Харків: ОВС, 2002. - С.96-97.

8.  Сенько Ю. В.. Гуманитарные основы педагогического образования: [курс лекций] / Ю. В. Сенько. – М.: Академия,2000. – 240с.

9.  Johnson Elaine B. Contextual Teaching and Learning. – Corwin Press, INC. A Sage Publications Company. Thousand Oaks, California. – 2002. – 196 p.

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА.

Іщук Валерія Валеріївна – аспірант кафедри педагогіки ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди».

Надійшла до друку 15.12.2012 р.